Упродовж трьох років Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) розробляла систему показників універсальності Інтернету П.В.Д.У. Такий процес був відкритим, глобальним та інклюзивним і відбувся за активної участі широкого кола зацікавлених сторін. Результатом роботи стало напрацювання дослідницького інструменту, який налічує 303 показники, 109 з яких є основними.
Показники охоплюють категорії П.В.Д.У. (П – права людини, В – відкритість, Д – доступність, У – участь широкого кола зацікавлених сторін)[1], а також включають контекстні та проміжні показники щодо гендерної рівності, потреб дітей і молоді, довіри і безпеки, економічних аспектів, а також правових та етичних нюансів Інтернету.
Цей унікальний і потужний ресурс був схвалений країнами-членами ЮНЕСКО в рамках Міжнародної програми розвитку комунікацій (IPDC[2]) у листопаді 2018 року.
Рада IPDC ухвалила рішення про застосування показників П.В.Д.У. на добровільній основі сторонами, зацікавленими у проведенні національних оцінок розвитку Інтернету, з використанням міжнародних стандартів і закликала надавати фінансову підтримку для їх впровадження та застосування.
Публікація містить докладну характеристику показників П.В.Д.У. та інформацію про джерела й засоби перевірки, які можуть бути використані для оцінки таких показників. Для забезпечення сприяння проведенню оцінювання показників П.В.Д.У. на національних рівнях публікація також містить керівництво щодо найбільш ефективної його реалізації, що складається з восьми етапів з посиланням на практичні результати. Оцінка показників П.В.Д.У. надає можливість змінити Інтернет таким чином, щоб він міг досягти Глобальних цілей сталого розвитку[3], в т.ч. Цілі 16, яка закликає до забезпечення доступу громадськості до інформації та захисту основоположних свобод.
ЮНЕСКО пропонує країнам-членам, дослідним групам, зацікавленим сторонам та іншим партнерам висловити власний інтерес у проведенні національної оцінки принципів універсальності Інтернету П.В.Д.У. Для надання коментарів і пропозицій до публікації та щодо дотичних питань, можна звертатися до координаторів цього напряму в ЮНЕСКО – Сяньян Ху (x.hu@unesco.org) і Люсі Левінсон (l.levinson@unesco.org).
Проект був реалізований за підтримки Швеції, організації ISOC[4], корпорації ICANN[5], інформаційного центру Бразилії NIC.br[6] та Інтернет-регістратора LACNIC[7].
Структура показників, крім традиційних категорій стосовно прав людини, відкритості й доступності Інтернету та участі зацікавлених сторін, охоплює також низку контекстних показників, які надають довідкову інформацію, важливу для належної інтерпретації результатів. Такі показники отримані через відповідні набори даних та індекси, які складалися різноманітними міжнародними організаціями. Їх умовно поділено на шість підгруп показників:
- економічні
- демографічні
- розвитку
- рівності
- урядування
- розвитку ІК
Контекстні показники
Категорія «Права людини» поділена на 6 частин, кожна з яких стосується низки проблемних аспектів і містить пов’язані з ними показники.
Тема А стосується аспектів загальної політики, правових і регуляторних правил щодо прав людини та їх співвідношення до Інтернету.
Тема В пов’язана зі свободою висловлювань.
Тема С пов’язана з правом доступу до інформації.
Тема D пов’язана зі свободою зібрань та об’єднань і правом участі в публічному житті.
Тема E пов’язана з правом на приватне життя і дотичними питаннями.
Тема F пов’язана з економічними, соціальними й культурними правами.
Категорія «Права людини»
Другий принцип Інтернету полягає у відкритому доступі всіх до мережі з метою розвитку і використання ресурсів та можливостей Інтернету будь-якими способами. Відкритість означає не тільки доступ до технічних можливостей, а й до ринків, контенту, прозорості й довіри до Інтернету та інтернет-сервісів, у тому числі стосовно програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом та відкритість у сфері урядування, баз даних і дослідницьких ресурсів.
Категорія складається з 5 тематик:
- загальна політика, нормативно-правова та регуляторна база
- відкриті стандарти
- відкриті ринки
- відкритий контент
- відкриті дані
Відкриті стандарти, сумісність програмних додатків, загальнодоступні інтерфейси прикладного програмування (АРІ[8]), а також програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом здійснили значний внесок у технічний розвиток Інтернету, дозволивши йому оперативно розвиватися і забезпечувати принцип інноваційності у сфері надання послуг. Відкриті ринки також відіграли значну роль у розвитку глобальної мережі, забезпечивши доступ креативним і конкурентноздатним підприємствам та уникнення випадків обмеження доступу через впровадження ліцензійних умов чи інших видів лімітування. Наприклад, операційна система Linux[9] створила масштабну ІТ-екосисему поряд зі стандартами W3C[10] щодо доступності веб-інтерфейсів для користувачів.
Незважаючи на стрімкий розвиток Інтернету, доступ до нього і досі залишається нерівномірним. Наявність цифрового розриву серед різних регіонів, країн і спільнот викликала занепокоєння інституцій ООН та інших зацікавлених сторін ще понад десять років тому під час Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства (Женевська декларація принципів, 2003). Всесвітній банк став однією з багатьох організацій, що висловили занепокоєння щодо зростання ступеня нерівності через перевагу використання Інтернету тими користувачами, які наділені більш вигідними економічними й освітніми умовами (Звіт щодо світового розвитку 2016: Цифрові дивіденди).
Категорія «Доступність» розподілена на 6 тем, пов’язаних із різноманітними аспектами доступу:
- А – нормативно-правова база щодо загального доступу
- В – технічні та географічні особливості
- C – доступ до мереж і послуг
- D – доступ і справедливість
- E – контент і мова
- F – можливості й компетенції
Розвиток Інтернету характеризується участю широкого кола зацікавлених сторін. Туніська програма для інформаційного суспільства, яка була ухвалена на Всесвітньому саміті з питань інформаційного суспільства у 2005 році, визнала важливе значення участі багатьох зацікавлених сторін для успішного формування інформаційного суспільства, орієнтованого на людей, розвиток багатосторонніх процесів як на національному, так і на регіональному й міжнародному рівнях з метою створення можливостей для обговорень і співпраці щодо поширення Інтернету як засобу досягнення Цілей розвитку. Генеральна Асамблея ООН у 2015 році, підбиваючи підсумки за результатами десятиріччя діяльності, зазначила, що принципи багатостороннього співробітництва та взаємодії – активна участь, ефективне партнерство урядів, приватного сектору, громадянського суспільства, міжнародних організацій, академічних і наукових інституцій, а також інших зацікавлених сторін відповідно до власних компетенцій та повноважень, особливо в разі збалансованого представлення країн, що розвиваються, були і залишаються фундаментальними для розвитку інформаційного суспільства.
Порядок денний ООН у сфері сталого розвитку до 2030 року також закликає до багатостороннього партнерства, що дає змогу забезпечити мобілізацію та обмін знаннями, досвідом, технологічними і фінансовими ресурсами, підтримувати досягнення сталого розвитку в усіх країнах.
Категорія «Участь зацікавлених сторін» складається з трьох частин:
- нормативно-правова база щодо участі в управлінні Інтернетом
- національні особливості управління Інтернетом
- міжнародні та регіональні аспекти управління Інтернетом
Заключна категорія, що входить до публікації, об’єднує п’ять аспектів і містить проміжні показники щодо:
- гендерної рівності
- дітей
- сталого розвитку
- довіри і безпеки
- правових та етичних особливостей Інтернету
[1] R.O.A.M. – Rights, Openness, Accessibility, Multi-stakeholder.
[2] IPDC – International Programme for the Development of Communication.
[3] Цілі сталого розвитку – ключові напрями розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку.
[4] ISOC – інтернет-суспільство, професійна організація фахівців, що формує політику і практику Інтернету й здійснює спостереження за іншими суб’єктами, діяльність яких пов’язана з реалізацією мережевої політики. Своєю місією ISOC вважає «забезпечення відкритого розвитку, еволюції і використання Інтернету на благо людей у всьому світі». ISOC займається не тільки стандартизацією Інтернету, але і питаннями освіти в країнах, що розвиваються, професійної підготовки фахівців, управління і координації різних проектів, так або інакше пов’язаних з Інтернетом.
[5] ICANN – міжнародна некомерційна організація, корпорація з питань управління доменними іменами та
IP-адресами, створена 18 вересня 1998 року за підтримки уряду США для врегулювання питань, пов’язаних із доменними іменами, IP-адресами та іншими аспектами функціонування Інтернету.
[6] NIC.br – некомерційна організація, створена для реалізації рішень і проектів, розроблених Керівним комітетом з питань Інтернету Бразилії.
[7] LACNIC – один із п’яти регіональних інтернет-реєстраторів, що забезпечує розподіл інтернет-ресурсів, а також пов’язану із цим реєстрацію та координацію діяльності, спрямовану на глобальну підтримку функціонування Інтернету Латинської Америки і Карибського регіону.
[8] API — опис способів, за допомогою яких одна програма може взаємодіяти з іншою. Зазвичай такий опис входить до певного інтернет-протоколу, програмного каркасу чи стандарту виклику функцій оперативної системи.
[9] Linux — родина Unix-подібних операційних систем на базі ядра Linux, які містять той чи інший набір утиліт і програм проекту GNU (вільна операційна система, яка розробляється проектом GNU). Як ядро Linux, ситеми на його основі як правило створюються та поширюються відповідно до розробленої моделі вільного та відкритого програмного забезпечення. Linux-системи поширюються безкоштовно у вигляді різноманітних дистриб’ютивів – у формі, готовій для встановлення та зручній для супроводження й оновлення, а також з наявністю системних і прикладних компонентів.
[10] W3C – (World Wide Web Consortium) стандарти, які визначають відкриту веб-платформу для розробки додатків, що зосереджує у собі безпрецедентний потенціал і дозволяє розробникам створювати інтерактивні можливості, які ґрунтуються на масштабних базах даних, доступних на будь-якому пристрої.
