15 ЧЕРВНЯ 2011 РОКУ В НАЦІОНАЛЬНІЙ РАДІ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ У РАМКАХ ПРОЕКТУ «ПІДТРИМКА СТАНОВЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ СПІВРЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННИХ ЗМІ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО ЦИФРОВОГО МОВЛЕННЯ», ЩО ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЗА СПРИЯННЯ КООРДИНАТОРА ПРОЕКТІВ ОБСЄ В УКРАЇНІ, ВІДБУВСЯ ЕКСПЕРТНИЙ СЕМІНАР ДЛЯ ФАХІВЦІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ.
15 червня 2011 року в Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення у рамках Проекту «Підтримка становлення механізмів співрегулювання у сфері електронних ЗМІ в умовах переходу до цифрового мовлення», що здійснюється за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні, відбувся експертний семінар для фахівців Національної ради.
Проектом передбачено розробити дієву схему співпраці між державними органами, причетними до впровадження цифрового мовлення, та електронними ЗМІ для застосування методів співрегулювання у вітчизняній телерадіоінформаційній сфері.
Семінар, проведений провідними медіа-експертами, ставив за мету означити можливі проблеми та виклики, які можуть постати перед регуляторним органом у процесі переходу на цифрове мовлення, і поліпшити спроможність персоналу належним чином долати перешкоди.
«Ми розуміємо, що Україна має запізнення на шляху до впровадження цифрового мовлення. Зараз нам важливо пройти цей процес без втрати тих цінностей, які в нас зараз є. Я вдячна проекту ОБСЄ, що виявив готовність з нами співпрацювати», – зазначила у вступному слові заступник голови Національної ради Лариса Мудрак.
Перед учасниками з доповідями виступили Андрій Ріхтер, директор і засновник московського інституту проблем інформаційного права, професор факультету журналістики Московського державного університету (Росія), Флоріан Сорвейн, дослідник Інституту масової комунікації та досліджень ЗМІ Університету Цюриха (Швейцарія).
У своїй доповіді Андрій Ріхтер охарактеризував особливості цифровізації телебачення в контексті загальноєвропейських процесів. Серед іншого він зазначив, що Європа вже має певні напрацювання у цій сфері. Так, наприклад, у Великій Британії нині стоїть питання, що робити з тими організаціями, які були створені задля впровадження цифрового телебачення. Тим не менш, керуючись досвідом європейських держав, можна виокремити три загальновизнані етапи переходу на цифрове мовлення. До них входить, по-перше, формування державою з допомогою урядових організацій стратегії переходу. По-друге, необхідно ухвалити закон про цифрове телебачення або внести зміни до існуючого закону про телебачення і радіомовлення. І на основі цього уряд затверджуватиме план переходу на цифрове ТБ.
Відповідаючи на запитання учасників конференції, Андрій Ріхтер пояснив, чи справді потрібен окремий закон про цифрове телебачення. За його словами, закон має провести чіткий розподіл регулювання змісту та способів передачі сигналу. Також його норми мали б гарантувати різноманітність ЗМІ через формування пакету обов’язкових каналів. Окрім цього, потрібно ввести в законодавство нові терміни, такі як «мультиплекс», «програмний інтерфейс», «інтерактивна цифрова телепослуга» тощо.
Швейцарський експерт Флоріан Сорвейн розповів працівникам Національної ради про технологію проведення аналізу перед вибором співрегулювання як інструменту. Він детально описав різні аспекти залучення регуляторного органу в цій системі. Окрім цього, швейцарський експерт поділився своїми враженнями про те, як він бачить аудіовізуальну індустрію в Україні «Мені здалося, що індустрія хоче бачити вигоду лише в короткостроковій перспективі. А вигода для них – це прибуток. Окремі компанії не будують свою стратегію на десятки років вперед. Як на мене, це не зовсім правильно. І можна вважати, що процес впровадження цифрового мовлення гальмується, серед іншого, і через таке нерозуміння», – наголосив Флоріан Сорвейн.
Підсумовуючи дискусію, яка тривала і під час конференції, і під час семінару, учасники дійшли висновку, що нині триває процес пошуку співпраці та врегулювання відносин між трьома гравцями – представниками індустрії, споживачем та державою. Якщо держава поступиться певними функціями і запрацює система саморегуляції, згідно з якою не повинно бути «зайвих» органів – індустрія здобуде широкі можливості діяти тільки у власних інтересах. Отже, постає необхідність інституції або серії інституцій, які б представляли інтереси споживача у цій сфері.
Співрегулювання є добрим прикладом, що діє в демократичних державах. Україна, яка активно інтегрується в Європейський простір, має вивчати відповідні зразки співрегулювання і запроваджувати їх на своїх теренах.
