Російські пропагандисти і їх роль у розпалюванні війни росії проти України, механізми притягнення їх до відповідальності, докази, які збирає українська і світова спільнота, документуючи злочини медійних поплічників кремля. Ці питання стали ключовими для обговорення під час конференції «Правові та етичні підстави відповідальності російських пропагандистів за поширення пропаганди війни, ненависті та дезінформації», яка відбулася 2 листопада 2022 року. Про роботу Національної ради зі збирання доказів російської інформаційної агресії розповів керівник управління контролю та аналізу телерадіомовлення регуляторного органу Олександр Дяченко.
У своїй дискусії учасники оцінювали випадки притягнення до відповідальності медійних персон за поширювані ними заклики до агресії, що мали місце у світовому досвіді. Серед сучасних викликів – поширення пропаганди війни та дезінформації в інтернеті і використання з цією метою соціальних мереж. Нові підходи можна напрацювати на основі чинних правових механізмів. Тож учасники ділилися думками про правові підстави відповідальності за поширення пропаганди війни та дезінформації у випадку широкомасштабної війни росії проти України.
Одним із найважливіших завдань для держави і суспільства зараз є належне документування усіх злочинів, дій, висловлювань, щоб надалі ця інформація могла бути використана в суді. Такою діяльністю наразі займається Національна рада.
Регулятор забезпечує:
- виявлення, запис та архівування матеріалів, що містять фейки, дезінформацію, маніпулятивний контент;
- фіксацію, розшифровку й аналіз інформаційних матеріалів російських телеканалів з метою документування злочинів російської пропаганди;
- підготовку відповідних матеріалів з аналізом і розшифровкою змісту інформаційно-пропагандистських програм центральних російських телеканалів як доказової бази для судових процесів як в Україні, так і в міжнародних судах.
Крім того, Національна рада проводить інформаційно-аналітичну та організаційну роботу з партнерами з метою припинення і протидії поширенню у світі деструктивного контенту, фейків, пропаганди, дезінформації.
Олександр Дяченко зауважив, що з початку повномасштабної війни інформаційна діяльність основних російських телеканалів була спрямована на підбурювання до національної ворожнечі, агресивних настроїв, пропаганду війни і створення атмосфери ненависті до українського народу. У своїх сюжетах і програмах російські «медіа» виправдовують, підбурюють і сприяють скоєнню воєнних злочинів, терористичних актів, злочинів проти людяності, порушенню основоположних прав людини.
За словами Олександра Дяченка, можна спостерігати причинно-наслідковий зв’язок між діями політичного керівництва росії, командування збройних сил російської федерації і державних засобів масової інформації. «Політичне керівництво приймає рішення про вчинення злочину, армія його вчиняє, а державна пропагандистська машина виправдовує осіб, що його вчинили, намагається приховати наслідки та підбурює до вчинення наступних», – сказав він.
В учасників конференції звучала думка про те, що шлях до покарання російських пропагандистів не буде легким і швидким. Однак треба неухильно ним іти, збираючи доказову базу і використовуючи уже наявні методики документування злочинів. При цьому важливо фіксувати контекст. Зрозумілий українцям він може бути не таким очевидним для міжнародних експертів і суддів.
Джеймс Бейкер, директор Інституту безпекової політики та права Сіракузького університету, в минулому суддя Апеляційного суду збройних сил США, вважає, що потрібно документувати не лише факти пропаганди війни та дезінформації, але й шукати докази фінансування цих пропагандистських кампаній і людей, які за цим стоять, – директори, редактори тощо. Бо через кілька років ці факти встановити буде набагато важче.
Щоб позиція України у питанні недопущення пропаганди війни та агресії була більш обґрунтованою, потрібна наукова база. Нині Україні не вистачає наукових досліджень, які могли би бути використані на підтримку країни.
Загалом запрошені фахівці були одностайні в тому, що російські пропагандисти не можуть вважатися журналістами, вони повинні бути притягнуті до відповідальності.
Спікерами конференції були провідні іноземні та українські спеціалісти у сфері міжнародного права, журналісти та експерти у сфері дезінформації і пропаганди, представники українських урядових структур. – Тарас Шевченко, заступник міністра культури та інформаційної політики з питань євроінтеграції; Саллі Лонгворт, дослідниця та викладачка міжнародного публічного права Стокгольмського університету, нещодавно захистила дисертацію про свободу вираження у збройному конфлікті; Дмитро Коваль, доцент кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА; Тетяна Авдєєва, юристка ГО «Лабораторія цифрової безпеки»; Людмила Опришко, адвокатка, старший науковий співробітник Інституту інформаційного, телекомунікаційного та медіа права (Вестфальський університет ім. Вільгельма, Мюнстер), медіаюристка ГО «Платформа прав людини»; Монро Прайс, професор права та директор Центру глобальних комунікаційних досліджень при Університеті Пенсильванії (США); Діана Дуцик, виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації, Лариса Денисенко, адвокатка, ведуча, письменниця та інші.
Захід організував Український інститут медіа та комунікації у партнерстві з ЦЕДЕМ, Платформою прав людини, Лабораторією цифрової безпеки за підтримки Американської асоціації юристів Ініціативи з верховенства права (ABA ROLI) в межах програми «Сприяння інтернет-свободі в Україні».
