Національна рада вивчає досвід європейських медіарегуляторів у різних аспектах їх діяльності. Серед них – практика запитів на отримання додаткової інформації та документів від суб’єктів ринку і щодо залучення експертів для надання фахових висновків з окремих питань.
Країни, до яких звернулася Національна рада стосовно вивчення встановлених законодавчих норм і усталеної практики, повідомили, що в питаннях ліцензування законами визначені чіткі переліки документів, які мають бути надані регуляторові. Водночас регулятори деяких країн мають можливість витребувати додаткові документи для підтвердження відповідності заявника встановленим вимогам. Так, регулятор Боснії і Герцеговини CRA має право запитати додаткову документацію, щоб упевнитися, що критерії для отримання ліцензії виконані, а заявник відповідає правовим умовам. У Естонії, зазначає регулятор ETRA, сам постачальник медіапослуг може надавати додаткові документи, якщо вважає, що вони доцільні і доречні. Іноді регулятор запитує додаткову інформацію, навіть якщо це прямо не передбачено законом, і компанії виконують це прохання, зважаючи на авторитет регуляторного органу. Зокрема, латвійський медіарегулятор поділився досвідом, коли досі трапився лише один випадок відмови компанії від надання запитуваної інформації, не передбаченої законодавчо.
Перелік необхідних для подачі документів може бути досить широким. Наприклад, у Литві це інформація, яка може навіть становити комерційну таємницю, однак необхідна для діяльності регулятора: дані про заявника та інших осіб, котрі можуть прямо або опосередковано контролювати замовника, копії договорів з тими, хто спонсорує або іншим чином підтримує очікуване виконання заявником ліцензованої діяльності тощо.
Також у деяких країнах повідомили про право витребувати будь-який документ чи інформацію і при виконанні наглядових повноважень – на цьому зосередили увагу бельгійський та естонський регулятори ЗМІ.
Питання захисту дітей у медіа регулюється двояко: як зі зверненням до зовнішніх, однак не судових експертів, а фахівців своєї справи, так і рішенням самого регулятора. Лише одна країна – Естонія – повідомила, що рішення з питань захисту дітей у ЗМІ ухвалюються із залученням відповідних зовнішніх експертів. Натомість Боснія і Герцеговина, Латвія можуть запитувати висновки зовнішніх експертів, однак регулятори самостійно оцінюють інформацію та увалюють рішення. Такі експертні висновки можуть бути допоміжним аргументом, однак не мають сили щодо обов’язкового застосування. І загалом рішення не зобов’язані базуватися на таких висновках.
У Литві питання захисту прав дітей регулюється законом про захист неповнолітніх проти шкідливого впливу публічної інформації, який містить досить чіткі критерії визнання інформації такою, що шкодить дітям. Якщо ж члени регулятора мають сумніви щодо оцінки шкоди, вони можуть звернутися до інспектора з журналістської етики для отримання висновків щодо віднесення інформації до категорії такої, що негативно впливає на фізичний, психічний або моральний розвиток неповнолітніх.
Регулятор Угорщини повідомив про те, що угорські суди другого рівня неодноразово заявляли і підтверджували своїми рішеннями, що оцінка програми є правовим питанням, а не питанням компетенції. Тому регулятор не порушує законодавство у процесі своєї діяльності, якщо він не залучає зовнішніх експертів. Тому його позиція є такою: жодна зовнішня компетенція не потрібна, коли законодавство містить чіткі, зрозумілі та всеоохопні норми і має належне правозастосування. А оцінка програми в основному є саме питанням правозастосування.
Британський регулятор медіа Ofcom зауважує, що його регуляторна роль полягає не в тому, щоб судити або доводити, що трансльований матеріал є шкідливим у той чи інший спосіб, а в тому, щоб з’ясувати, чи забезпечив ліцензіат достатність контексту при висвітленні цієї проблеми/питання, аби гарантувати відсутність вірогідності завдання шкоди глядачеві. Тож регулятор виконує роль зі зваження факту наявності у програмі достатньої кількості інформації або контексту для захисту глядачів від шкоди або введення їх в оману. Чим більший потенціал шкоди, тим ширший контекст вимагається від мовника. Водночас винятком у Кодексі Офкому є правило, що стосується належного ставлення до дітей, які беруть участь у програмах. Тут правила дозволяють розслідувати, які кроки зробив мовник під час виробництва та перед появою програми в ефірі для оцінки ризиків участі дитини. Усі інші стандартні правила Кодексу вимагають від британського регулятора тільки оцінювати те, що транслювалося.
Таким чином, для більшості регуляторів не викликає подиву практика, коли рішення ухвалюються самим органом на основі власної оцінки та бачення щодо правозастосування.
Цікавим є приклад Фламандського медіарегулятора, який у своїй структурі має власних експертів у сфері дитячої психології, психіатрії і захисту інтересів сім’ї та дітей у складі окремої Палати з питань неупередженості та захисту неповнолітніх.
Як бачимо, спектр впливу регуляторів на індустрію є досить широким, і кожна країна обирає той метод, який є найкращим на нинішньому етапі розвитку національної медіагалузі. Щодо захисту дітей Комісія Ради Європи та ERGA заохочують провайдерів медіапослуг до обміну відповідною практикою і працюють над виробленням спільних правил та кодексів поведінки.
Ілюстрація з сайту cyrkf1.pl
