Литва – стратегічний партнер України. Із самого початку повномасштабного вторгнення росії литовці допомагають українцям. Одразу виключили російські пропагандистські канали, допомогли з необхідною апаратурою для відновлення українського мовлення, гуртом збирали кошти на «Байрактари», допомагали і далі допомагають грошима і зброєю, надали притулок тисячам українських переселенців. Серед них – Дар’я Бєлікова – медіаменеджерка із Запоріжжя. Її історія про інформаційний спротив у Литві – для проєкту «Media Heart of Ukraine».
До війни Дар’я Бєлікова багато років жила і працювала в Запоріжжі. Була комерційною директоркою місцевого телеканалу, займалася стратегічним маркетингом і управлінням. Рашисти поставили хрест на цій частині кар’єри Дар’ї. 24 лютого 2022 року вона була в рідному Запоріжжі, вдома, з чоловіком і донькою. Прокинулася від звуку прольоту військового літака над будинком. На багато наступних місяців навіть у мирній Європі найнеприємнішим звуком для неї став саме звук літаків, навіть цивільних. Наша розмова відбулася дистанційно. Дар’я зараз у безпеці в Литві. Але і зараз медійниця все пам’ятає досконало:
- У перший день вторгнення ми виїхали до рідних на дачу. Зібрали речі. Вдень навіть застала кілька відкритих непродовольчих магазинів, де докупила те, що не встигла купити перед війною. Сподіваюся, вони переживуть війну, бо саме такі люди і такі бізнеси тримають зараз Україну. Тиждень провели на дачі. Топили пічку, щоб зігрітися, іноді виїжджали в місто. До Запоріжжя росіяни, на щастя, дійти не змогли, дякуємо за це нашим Збройним силам. Але впродовж першого тижня було дуже емоційно важко, страшно. Окупація просувалася півднем, дійшла до Запоріжжя майже впритул. Дуже страшно було за доньку. Весь час не могла позбутися думки: «А що, як я зараз через свою «зухвалість» пропущу момент, коли ще можна виїхати, а потім стане запізно, і з нею щось станеться? Як я з цим житиму?» Почастішали й повідомлення про небезпеку на Запорізькій АЕС. І в ніч на 4 березня я зрозуміла, що більше не можу щодня приймати це рішення: «Їдемо чи залишаємося?» Вранці ми поїхали. Три дні до Хмельницької області разом з друзями, яких в дорозі перестріла випадково. Потім ще три доби до Литви. До скону вдячна буду всім, хто допомагав на тому шляху. Ще раз переконалася для себе, що нема дорожчого капіталу, ніж соціальний. – Допомога в дорозі: знайомі, які запросили в Хмельницьку область після першого ж дзвінка, і вже за добу стали друзями. Сім’я в Литві, яка допомогла з усім на світі на місці, – мої колишні клієнти. Поки ми доїхали, нас вже чекало перше житло, продукти, документи доньки були подані (і прийняті) в школу. Це безцінно. Таке не забувається.
Як за кордоном люди зустріли новину про війну в Україні? Що кажуть зараз? Як змінювалися і змінюються за кордоном думки про Україну?
Мені пощастило виїхати саме до Литви. Підтримка України і українців тут всеохопна, і вона дуже глибока. Литовці мають свою історію відносин з росіянами, і в цій історії росіяни майже завжди або були окупантами, або намагалися ними стати. Тому сентименти щодо росіян тут на наднизькому рівні, а розуміння української ситуації – на надвисокому. Литовці не втрачають інтересу до цієї війни, намагаються завжди бути в курсі подій на фронті і в тилу, відстежують просування ЗСУ і щиро радіють перемогам.
Я працюю в медіа, а це завжди дуже обізнане, небайдуже середовище. Підтримка, яку я отримую від колег щодня, – шалена. Але так не тільки в медіа. Шкільні вчителі моєї доньки, коли пишуть мені повідомлення, або починають, або закінчують їх словами «Слава Україні!» Це багато говорить про литовців і їх ставлення, як на мене.
Чим займаєтеся зараз? Чи є робота?
Після приїзду я змогла влаштуватися на роботу у великий балтійський медіахолдинг. Дуже допоміг мій український досвід роботи в медіа, керівний досвід також. Я Channel project manager одного з телеканалів нашої групи.
Дочка навчається в литовській гімназії. Вчить чотири мови. Три в школі – литовську, англійську та іврит. Українську вчить окремо з моєю шкільною вчителькою із Запоріжжя, онлайн. Російську – не вчить і більше не вчитиме.
Робота дуже рятує мене. Так було завжди, але зараз я, як ніколи, розумію, що саме вона допомагає мені триматися.
Як литовське професійне медіасередовище відреагувало на виклики, які виникли після початку повномасштабної військової агресії проти України?
Відреагували рішуче і миттєво. Упродовж кількох днів у Литві була запроваджена повна заборона на мовлення російських медіа, в тому числі й телеканалів. Але було завдання забезпечити оперативне і повне висвітлення ситуації, яка відбувалася в Україні. Мої теперішні колеги – це холдинг TV3, до якого входять кілька телеканалів, радіо і десятки інтернет-порталів, – перейшли в мало не цілодобовий режим роботи. В ефір виходили години матеріалів про Україну щоденно. Організували пряму трансляцію марафону «Єдині новини» з перекладом на литовську та англійську. Українські новини щоранку були в ефірі TV3 в перекладі на литовську. Все інше ніби відійшло на другий план. Без перебільшення можу сказати, що тоді вся Литва, вся нація в один день ніби зажила в українському контексті.
З якою російською пропагандою зустрічалися і як протидіяли?
У Литві під дію російської пропаганди найбільше підпадало російськомовне населення. Його небагато, і з роками відсоток зменшується, але тим не менше такі люди були і ще є. Я роблю максимум для того, щоб унеможливити подібні контакти. Наприклад, завжди починаю розмову англійською, а не російською. І тільки якщо людина зовсім не розуміє англійської (це переважно старше покоління), переходжу на російську.
Найнеприємніша особиста ситуація сталася зі мною в головному православному соборі Вільнюса. У мене вкрай негативне ставлення до російського православ’я, тому я обходжу такі заклади торгівлі паперовими іконками третьою дорогою. Але того разу ми з дочкою були у Вільнюсі вперше і зайшли радше для екскурсії. За хвилину я вже побачила на вітрині православний календар із фотографією Кирила. Я вголос сказала доньці, що це занадто для мене і ми маємо вийти негайно. За мною попрямував на вулицю чоловік із прихожан, пояснюючи, що я нічого не розумію, що вони тут «моляться за всіх», і взагалі «невідомо ще, хто там в Україні по кому стріляє». І все це чистою російською мовою, мені здалося, навіть без акценту. Я не з тих людей, хто мовчатиме у відповідь. Кричала йому, що я думаю про людей, які ходять на поклон до КДБістів, маючи європейський паспорт і захист країн НАТО, так голосно, що потім ще півгодини руки тряслися.
Загалом російськомовні литовці до війни споживали величезну кількість контенту з рф. Російські канали тут заборонили тільки після початку повномасштабної війни. Впевнена, це рішення матиме великий позитивний ефект у протидії пропаганді. Бо далеко не всі російськомовні будуть готові розшукувати десь в інтернеті новини першого каналу, обходити заборони, використовувати заради цього VPN і т.д.
Як литовські медіапрофесіонали реагують на виклики війни? Чи працюють з російськомовною аудиторією?
Розкажу на прикладі нашого холдингу. Упродовж першого місяця війни було ухвалене рішення про відкриття російськомовного телеканалу для заповнення інформаційного вакууму, в якому на той час залишилися російськомовні громадяни. І з 1 червня в ефір вийшов TV3 Plus, проджект-менеджером якого я мала за честь стати. Не маємо в ефірі жодної програми російського виробництва, російського походження, від російських компаній тощо. Тільки сучасний, по-справжньому цікавий контент українського, литовського і західного продукування в якісному перекладі російською мовою.
Так само і на литовськомовних каналах групи увесь контент російського походження був прибраний з ефіру миттєво, навіть якщо він був суто розважальним.
Із жовтня в нашому ефірі щоденні новини власного виробництва російською. Найактуальніші події Литви, регіону і світу, щоб російськомовні громадяни отримували правдиву і неупереджену інформацію, мали можливість перебувати в проєвропейському контексті. Майже кожен випуск починається з великого сюжету про останні події в Україні, на фронті. Над кожним випуском працюють і наші з вами колеги-українці, що доєдналися до команди.
Після майже року війни, чи бачите зменшення уваги до України і війни?
У Литві – точно ні. Як відчуваю, допомога перейшла на більш організований рівень, реалізовуються проекти, які вимагають солідної підготовки і просто часу. Наприклад, тільки за січень наша компанія має декілька потужних проєктів. Найперше – вийшло ексклюзивне інтерв’ю, яке дав нашому журналісту Президент Зеленський під час зустрічі Люблінського трикутника у Львові. Це перше інтерв’ю литовському медіа за часи повномасштабної війни.
Наприкінці січня TV3 Group представить перший художній телесеріал про війну в Україні нашого власного виробництва – «На власні очі». У зйомках взяли участь українські актори, яких війна застала в Україні так само, як і всіх наших громадян. Серіал побачать також латвійці та естонці.
Водночас ми разом із Національним центром крові Литви запустили великий збір коштів на пакети для донорської крові. Мета – передати Україні 1 000 000 таких засобів. Зараз в Україні є значний їх дефіцит, а кров – це порятунок життя і воїнів, і цивільних громадян, і дітей, які зазнають травм через війну. Тому можу впевнено казати, що підтримка справді не згасає.
Які бачите дієві способи захисту проти російської пропаганди?
Вважаю дієвим способом боротьби з будь-яким явищем його законодавчу заборону і подальше неухильне дотримання такого законодавства. Україні, щоб досягти цього, знадобляться додаткові зусилля (а може і надзусилля) у вигляді проведення реформи медіа, правоохоронних органів і судової системи.
Як допомагаєте Україні, переселенцям, журналістам?
Як і більшість, доначу при можливості. Але найголовніше, чого прагну, – допомогти з роботою такій кількості українців, якій можу. Періодично це вдається, і коли розумію, що тепер людина, яка втратила заробіток через війну, його отримуватиме, щиро радію. Бо залишитися без засобів для існування, а надто у війну – це справжній жах. Хочу, щоб якомога більше українців не знали, що це таке. Але, на жаль, найближчим часом ця проблема тільки загострюватиметься.
Стосовно основної роботи – тут можу допомагати українцям щодня. Бренд-войс нашого телеканалу – українець, який і зараз працює для нас із прифронтового Запоріжжя. До 50% контенту, що закуповуємо, – українські програми. Інші канали групи також постійно купують українське. Добре знайомі українські обличчя щодня звучать литовською, латвійською, естонською мовами. Це все – також зарплати українців у такий складний для нашої індустрії період. Періодично бачу в буденних імейлах литовських колег «Будь ласка, сплатіть першочергово, це українці». Це розчулює до сліз, бо відчуваєш, вони все розуміють без слів.
Що потрібно для перемоги над росією?
У короткому горизонті – битися. Підтримувати ЗСУ всіма можливими засобами, не втомлюватися від війни, тримати стрій у всіх сенсах. І маю абсолютну впевненість, що цього разу силами українських оборонців ворога буде викинуто геть із нашої землі.
А в довгому горизонті – для Перемоги треба виховувати дітей. Виховувати дітей Українцями. Коли виховаємо перше покоління дітей, які не знатимуть російської, – вважайте, перемога наша.
Розумієте, більшість моїх литовських колег, молодших за мене, не знають російської. Зовсім. Деякі – не розуміють ані слова. Так виглядає литовська перемога над імперією для мене – їх діти щиро не розуміють імперських слів. Їх батьки зробили цю роботу за них. Тепер маємо зробити свою роботу і ми.
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення висловлює подяку литовським медійникам, мовникам, медіарегулятору і владі за підтримку України та українців у війні проти російських загарбників і у спротиві рашистській пропаганді. Із великою повагою додаємо медіахолдинг TV3 до Списку Вдячності – переліку медіадрузів України. Дякуємо і пам’ятатимемо вашу допомогу!
