Велика кількість міжнародних організацій з 1980-х років спрямовує свою діяльність на боротьбу з нерівністю і дискримінацією за різними факторами, таких як стать, расове чи етнічне походження, релігія чи переконання, інвалідність, вік чи сексуальна орієнтація. За ці роки були ухвалені важливі конвенції та декларації, і протягом багатьох років були встановлені стандарти, які забезпечили реалізацію важливих кроків до більш інклюзивного і різноманітного суспільства. Незважаючи на таке історичне підґрунтя, проблематика різноманітності та інклюзії (D&I) останніми роками набирає обертів як загалом, так і особливо аудіовізуальному секторі та кіноіндустрії. Зважаючи на особливу роль медіа у суспільстві, особлива увага приділяється досягненню більшого розмаїття та інклюзії в медіасекторі. ЗМІ як гаранти свободи вираження поглядів з правом на отримання і розповсюдження інформації відіграють фундаментальну роль у формуванні вільних поглядів, сприянні громадській дискусії та більшій соціальній згуртованості. У рамках реалізації цієї особливої ролі, вони повинні забезпечити доступ громадськості до багатого і різноманітного контенту, здатного представляти суспільство у всьому його різноманітті без дискримінації.
Загалом в основі концепції різноманітності та інклюзії в аудіовізуальному секторі лежать дві тенденції. Одна – це частина міжгалузевої боротьби за рівні можливості і недискримінацію на робочому місці; інша, специфічна для опосередкованих форм масової комунікації (від журналістики до кіновиробництва і реклами), – стосується способу, в який люди з певних груп представлені або зображуються в повідомленнях, які вони доносять до аудиторії (експертні огляди, статті, фільми, реклама тощо), як за частотою, так і за кутом зору. Таким чином, розрізняється екранна і позаекранна різноманітність та інклюзія і кожна з категорій має кількісний і якісний вимір.
На початку липня Європейська аудіовізуальна обсерваторія в рамках постійної ініціативи з періодичних юридичних оглядів «IRIS» представила новий звіт «Різноманітність та інклюзія в аудіовізуальному секторі», присвячений зазначеній проблематиці. Звіт супроводжується спеціальними матеріалами, які містять підбірку звітів і досліджень з питань різноманіття та інклюзії в аудіовізуальному секторі.
Перший розділ звіту пропонує аналіз підходів до визначення понять «різноманітності» та «інклюзії» з огляду на практичні і юридичні аспекти. Розділ також містить інформацію про передумови актуальності явища різноманітності на екранах і поза екранами, містить перелік різних інструментів, доступних державним і приватним установам, галузевим асоціаціям і громадянському суспільству.
У другому розділі розглядаються міжнародні і європейські правові заходи щодо сприяння різноманітності та інклюзії.
Третій розділ пропонує детальний огляд національних заходів із просування різноманітності та інклюзії в аудіовізуальному секторі на прикладі таких країн, як Великобританія, Франція, Іспанія і франкомовна громада Бельгії.
Четвертий розділ дає корисне занурення у найкращі галузеві практики і пропонує огляд таких інструментів, як моніторинг, збір даних, розробка статутів, орієнтованих на різноманіття, інформаційні кампанії та заходи, спрямовані на формування мереж і альянсів, а також висвітлює особливу роль організацій громадянського суспільства у цій сфері.
П’ятий розділ містить огляд поточної практики ЄС і Європейського суду з прав людини.
Виклики і труднощі пов’язаного процесу розглядаються авторами у заключному шостому розділі звіту.
