Європейська аудіовізуальна обсерваторія проаналізувала особливості роботи медіарегуляторів 33-х країн, щоб дослідити міру їхньої незалежності. Це має важливе значення в контексті посилення впливу онлайн-середовища і здатності медіарегуляторів захищати свободу медіа, плюралізм і право громадськості на достовірну інформацію.
У звіті проаналізовано, як працюють медіарегулятори в державах-членах ЄС, Норвегії і країнах-кандидатах, що входять до Звіту про верховенство права 2025 року (Албанії, Чорногорії, Північній Македонії і Сербії).
На незалежність медіарегуляторів можуть впливати політичні віяння, нестача ресурсів і виклики, пов’язані з діяльністю цифрових платформ, що фактично не мають кордонів. Звіт підкреслює важливу роль незалежних медіарегуляторів як охоронців демократичних цінностей, особливо в умовах розширення їхніх обов’язків за новими законодавчими рамками, у тому числі Закону ЄС про свободу медіа (EMFA).
Звіт окреслює такі теми.
Профілі національних регуляторів. Більшість медіарегуляторів були засновані наприкінці 1980-х – на початку 2000-х років після лібералізації медіа й ухвалення Директиви про аудіовізуальні медіапослуги. У відповідь на цифрову трансформацію сьогодні з’явилося нове покоління регуляторів. Їх склад і структура значно різняться – від малих органів, де менше ніж 30 працівників, до великих конвергентних регуляторів із сотнями співробітників.
Повноваження. Очевидною є тенденція до розширення обов’язків регуляторів у цифрову епоху. Мандат тепер охоплює послуги на замовлення, онлайн-платформи, цифрові послуги, а в деяких випадках ще й обов’язки згідно із Законом про цифрові послуги (DSA) і правилами політичної реклами.
Фінансова автономія. Моделі фінансування впливають на незалежність. Згідно зі звітом більшість національних регуляторів значною мірою залежать від державного фінансування, яке часто доповнене внесками індустрії. Хоча це і забезпечує стабільність, однак може створювати вразливості для незалежності, коли бюджетні рішення залежать від політичних акторів. У різних країнах Європи значно відрізняються механізми ухвалення, коригування та аудиту бюджету, і це впливає на рівень фактичної фінансової незалежності.
Операційна незалежність. Призначення і звільнення керівництва медіарегуляторів є однією з найбільш чутливих тем. У країнах процедури значно різняться: уряди, парламенти або змішані системи виконують різні ролі. Звіт досліджує заходи захисту, впроваджені у країнах, наприклад фіксовані терміни або судовий перегляд рішень про звільнення.
Прозорість. Підзвітність є основою довіри. У Європі широко застосовуються такі основні інструменти для забезпечення підзвітності й довіри громадськості, як публікація рішень, звітування про діяльність, можливість судових оскаржень. Рівень відкритості і доступності, однак, все ще варіюється між юрисдикціями.
Повноваження щодо правозастосування.
Зазвичай національні медіарегулятори мають достатньо повноважень для реагування на порушення: видачі попереджень, накладання штрафів та призупинення послуг. Однак обсяг і ефективність цих інструментів відрізняються, особливо щодо цифрових послуг.
Загалом звіт надає всебічний огляд незалежності національних медіарегуляторів у доволі критичний час для медійної екосистеми Європи. У ньому стверджується, що для виконання своїх обов’язків важливо, аби регулятори мали чітко визначені юридичні мандати, належні ресурси і прозоре управління.
З подальшим упровадженням EMFA і змінами в інформаційному середовищі через цифрові платформи зміцнення незалежності та ефективності національних регуляторів буде важливим для захисту медіаплюралізму, демократичних дебатів і прав громадян.
Звіт може бути корисним політикам, медіарегуляторам, правознавцям, академікам, журналістам і всім, хто цікавиться свободою медіа, цифровим регулюванням та демократією у Європі.
Звіт «Незалежність національних регуляторних органів» для ознайомлення.
