Питання регулювання платформ спільного доступу до інформації і регулювання платформ спільного доступу до відео є новітнім і не достатньо сильно напрацьованим у світі. А тому і український законопроєкт про медіа регулює його мінімальним чином. Про це 8 липня повідомив Максим Дворовий, юрист «Лабораторії цифрової безпеки», під час відкритої дискусії частини законопроєкту №2693-д «Про медіа», яка стосувалася регулювання онлайн-медіа та платформ спільного доступу до інформації та відео.
Передусім Максим Дворовий розповів про дефініції, запропоновані законопроєктом. Так, платформа спільного доступу до інформації – це сервіс із надання користувачам можливості завантаження і зберігання інформації, зокрема аудіовізуальних програм, користувацьких відео та іншої користувацької інформації для перегляду і використання необмеженим колом осіб. Зокрема, це такі онлайн сервіси як Facebook, Instagram тощо.
Платформа спільного доступу до відео – це тип платформи спільного доступу до інформації або її спеціально визначена функціонально відокремлена частина, що надає користувачам можливість перегляду, завантаження і зберігання аудіовізуальних програм та/або відео, створених користувачами. Наприклад, це YouTube, Vimeo, такі відділені частини сервісів, як Facebook Live, Instagram Live.
Максим Дворовий наголосив: «Ключовим моментом є те, що власник платформи спільного доступу до інформації та власник платформи спільного доступу до відео, тобто провайдер платформи спільного доступу до відео, не мають редакційного контролю стосовно інформації, яка поширюється на цих платформах, а тому і не можуть нести відповідальності за контент, який поширюється на цій платформі, за винятком випадків, які встановлені іншими галузями законодавства».
При розгляді питання регулювання платформ завжди потрібно пам’ятати про поняття юрисдикції. Адже режими регулювання стосовно платформ спільного доступу до відео, які перебувають під українською юрисдикцією і стосовно всіх інших платформ будуть різними.
Платформами спільного доступу до відео, які підпадають під юрисдикцію України, є суб’єкти, які засновані в Україні, мають місцезнаходження в Україні, і редакційні рішення стосовно їх діяльності регулярно приймаються на території нашої країни, або ж ці медіасервіси повністю чи частково спрямовані на територію або аудиторію України. Власне на ці платформи спільного доступу буде поширюватися юрисдикція Національної ради, і тому до них будуть виставлені певні обов’язки, які переважно не стосуються контенту, а внутрішніх політик такої платформи. Зокрема, така платформа має розмістити умови користування сервісом; передбачити в умовах користування сервісом заборону на поширення користувацької інформації, яка порушує вимоги законодавства України; забезпечити перевірку віку користувача перед отриманням ним доступу до відповідної інформації і забезпечити можливість встановлення батьківського контролю з метою захисту дітей від такої інформації; надати користувачам дієвий механізм направлення звернень щодо інформації або матеріалів, поширених на платформі спільного доступу до відео, для оскарження; передбачити в умовах користування порядок права на відповідь або на спростування недостовірної інформації. Їм заборонено обробляти зібрані чи іншим чином отримані персональні дані дітей з комерційною метою. Також Максим Дворовий наголосив, що реєстрація таких платформ відповідно до тексту законопроєкту є добровільною.
«Що ми бачимо стосовно тих обов’язків, які є зараз? Знову ж таки тут немає контентних обов’язків, тут є обов’язок відповідати законодавству і по суті дотримуватися вимог законодавства у своїй діяльності», – резюмував експерт.
Законопроєкт визначає три категорії правопорушень ─ незначні, значні та грубі. Зокрема, є три порушення, яких може припуститися провайдер платформи спільного доступу до відео, це:
1. Ненадання або порушення строків надання інформації за обґрунтованим запитом Національної ради у випадках і з підстав, передбачених цим Законом.
2. Порушення зобов’язань, передбачених частиною першою статті 23 цього Закону.
3. Порушення строків внесення змін до Реєстру (у разі добровільної реєстрації).
Крім того, передбачено накладення штрафів від 10 до 50 мінімальних заробітних плат. Також у «моделі накладення санкцій, яка існує зараз, при трьох порушеннях, які не усунуті протягом року, можна очікувати скасування реєстрації з подальшою забороною перереєстровуватися протягом одного року», − розповів Максим Дворовий.
Щодо платформ спільного доступу до інформації та платформ спільного доступу до відео поза юрисдикцією України, то Національна рада матиме можливість домовлятися з ними. Для цього було передбачено механізм укладання угод і меморандумів із власниками таких платформ. У цих документах сторони мають домовитися і передбачити в умовах користування сервісом заборону на поширення користувацької інформації, що порушує вимоги законодавства України. «Ці моменти є важливими в контексті агресії, декомунізації та ще деяких контентних норм, які є специфічними для нашої держави, оскільки низка інших заборон є загальновизнана в міжнародному праві і допускається за загальними вимогами в рамках трискладового тесту обмежень за Європейською конвенцією прав людини», – акцентував Максим Дворовий.
Також Національна рада може звертатися до власників платформ спільного доступу до інформації з вимогами обмежити доступ до користувацької інформації, яка порушує вимоги законодавства України. Тобто, якщо Національна рада або суд визнали певну категорію інформації протиправною відповідно до вимог законодавства України, Національна рада матиме можливість звертатися до платформ спільного доступу до інформації та пошукових систем з вимогою обмежити доступ до такої інформації аби така інформації не видавалася в соціальні мережі і щоб така інформація не видавалася в рамках пошукових запитів пошуковими системами.
Крім того, регулятор зможе звертатися до платформ щодо порушень виборчого законодавства і правил ведення агітації з вимогою припинити поширення такої агітації.
«Тому, як бачимо, – підсумував Максим Дворовий, – регулювання саме платформ спільного доступу до інформації та платформ спільного доступу до відео є достатньо мінімізованим і було максимальним чином наближене до вимог статей 28-а, 28-б Директиви про аудіовізуальні медіапослуги, а також по суті до співрегуляторного підходу, в якому кооперація між платформами спільного доступу до інформації та національним регулятором встановлювалася б правилами, про які вони самі між собою домовилися».
Пропонуємо ознайомитися із презентацією медіаюриста, члена робочої групи із розробки законопроєкту «Про медіа» Максима Дворового.
