Національна рада далі публікує історії проєкту «Media Heart of Ukraine» про спротив українських медійників російському вторгненню. Під час війни можливість залишатись на зв’язку складно переоцінити. Особливо у Харкові – прифронтовому місті, яке російські окупанти не припиняють обстрілювати вже понад 200 днів. Що потрібно для того, щоб харків’яни під час війни могли вчасно отримувати новини, сповіщення про авіанальоти і спілкуватися з рідними – про це знають працівники компанії «Макснет». Вони понад 20 років надають телекомунікаційні послуги і не збираються зупинятися і під час війни.
Перший день повномасштабного вторгнення
«Із чоловіком тільки лягли спати, оскільки працювали всю ніч. Почули гуркіт. Подумали, що може хто запускає феєрверки о 5 ранку. Але через хвилину почалися дзвінки від рідних, працівників, партнерів. Всі говорили, що почалася війна. Я не могла повірити. Чоловік побіг на вулицю вимикати світло. Я дивилася на небо, чула гул, вибухи і бачила відблиски пожежі.
Коли телефонували підопічні й запитували, що робити, відповідь була проста – жодних сумнівів, що потрібно продовжувати роботу. Виходимо і працюємо. Зв’язок понад усе», – так згадує своє 24-е лютого керівниця «Макснет» Алла Стручаєва. Щойно розвиднілося, вона взяла вівчарку і пішла в сторону окружної дороги. Картина була тривожною: на вулиці перелякані люди, над будинками дим від потраплянь перших снарядів, увесь асфальт був у слідах від танкових гусениць. До окружної дороги, яка поруч із селом, Алла так і не дійшла. Побачила, як їде велика машина з російськими солдатами, і всі розбігаються. Так її село опинилося в окупації.
Схожі емоції в перший день вторгнення пережила і Світлана Бударова, заступниця керівника відділу розвитку Wi-Fi і PON провайдера «Макснет».
«Прокинулись о 5 ранку від сильного гуркоту. Вибігли на балкон, побачили спалахи світла. Одразу зрозуміли, що почалася війна. Зібралася їхати на роботу, але маршрутка поїхала прямо перед носом, а інша вже не прийшла. Дочка отримала інформацію, що в інституті «ХАІ» є бомбосховище. Зібрали документи, гроші і пішли. Увесь день просиділи у вестибюлі. Тут же я і працювала, відповідаючи на дзвінки. Увечері спустилися в переповнене бомбосховище, знайшли невелику лавку і всі втрьох просиділи на ній цілу ніч, не стуливши очей».
Володимир Ємельяненко, директор з розвитку, згадує перший день війни так:
«Повномасштабне вторгнення стало повною несподіванкою. Як і більшість українців, я вважав, що війна – малоймовірний варіант. Прокинулися о 5 ранку від вибухів. Зібрали речі і перемістилися у підвал. Через декілька годин ми дізналися, що в кілометрі від будинку підбито 4 танки. Залишатися на місці було дуже небезпечно, тому ми поїхали вглиб Салтівки».
Північна Салтівка — район на північному сході Харкова, який зазнав найбільших руйнувань від російських бомбардувань. Практично одразу звідти почали евакуйовувати людей, зв’язок із ними був потрібен постійно, і харківський провайдер взяв на себе це завдання.
Тримати зв’язок під постійними обстрілами
Росіяни з перших днів вторгнення почали знищувати інфраструктуру Харкова. З’являлося все більше пошкоджень мережі компанії. Вихід був лише один – лагодити, незважаючи на прильоти, іноді буквально під самими обстрілами.
Як приклад – відновлення зв’язку у волонтерському центрі. Це надзвичайно важливе завдання, виконати яке треба було якнайшвидше. Поїхав Роман Глушков – керівник відділу будівництва та експлуатації мереж. Це був його день народження, але працювати він не відмовився. Район, через який їхав спеціаліст, обстрілювали «градами». Уламки від обстрілів пошкодили його автомобіль, але Роман не постраждав, бо був у бронежилеті. Саме того дня, у його день народження, працівники «Макснет» отримали броню і вперше її надягли. Можна сказати, що народився вдруге.
Сміливість – не єдине, що допомагає працівникам забезпечувати своїх клієнтів зв’язком. У такі важкі часи проявляється винахідливість. Розповідає Владислав Алексін, інженер-проєктувальник: «Ми придумуємо нестандартні і тимчасові схеми прокладання та підключення зв’язку, навіть якщо вони не вписуються у звичаї телекомунікацій. На війні всі методи згодяться».
Деякі ремонтні роботи були відносно простими, хоча вистачало й дуже складних і унікальних завдань, з якими команда раніше не стикалася. Одного разу авіабомба потрапила в будівлю, і це спричинило сильну пожежу в підвалі. По трубах вогонь дійшов до колодязя з кабелями компанії. Був пошкоджений важливий магістральний кабель між серверними. Через це «лягла» чверть мережі.
Підземні кабелі броньовані, але через високу температуру жили та ізоляційний пластик розплавилися і переплелися між собою. Була небезпека повторних бомбардувань того району. Довелося працювати по 40 – 50 хвилин і при кожній повітряній тривозі бігти в укриття. На другий день ремонту випав сніг, який танув і наповнював колодязі водою. Зруйновані стіни і спалені автомобілі навкруги також заважали роботі. Ремонт був закінчений за кілька днів. У таких умовах це – максимально швидко.
Було й таке, коли в колодязь з кабелями потрапив снаряд від «граду». Кабелі не тільки порвало, але ще й сильно присипало землею. Довелося лопатами їх відкопувати. Через 2 години роботи почався повторний обстріл району, ракети падали за кілька сотень метрів. Ховалися за бордюрами і машинами. Наступного дня закінчували ремонт, прислухаючись до кожного шурхоту.
Працівники провайдера розуміли: забезпечити надійний інтернет-зв’язок у місті, яке постійно бомблять рашисти – життєво необхідно. Також важливо і заспокоїти людей.
Світлана Бударова розповідає: «Ми вирішили за будь-якої можливості відповідати на дзвінки і повідомлення клієнтів. Треба відповідати, незважаючи ні на що. Навіть якщо поки не можемо допомогти. Для людей головне, щоб їх почули, вислухали їхню проблему, вони готові чекати. Але ігнорування не прощають, воно руйнує довіру».
Операторами на гарячій лінії компанії працювали ледь не всі спеціалісти, у тому числі інженери і генеральний директор.
«Мої ранки починалися з клієнтів, опівночі все ще спілкувалася з ними. Багато зверталися напряму до керівництва. Для них важливо розуміти, що компанія працює, що ми робимо можливий максимум у таких обставинах. Зараз легше, але досі видно, що людям просто потрібні підтримка і спілкування», – каже Алла Стручаєва.
Бувало людині по телефону допомагали налаштовувати роутер, і в слухавці було чутно дуже сильні вибухи. Абоненту запропонували піти в укриття і продовжити пізніше. Але клієнт наполягав – інтернет потрібен зараз, треба працювати. Так під звуки бомбардувань і закінчували з ним налаштування.
У Харків російські снаряди прилітають постійно. Навіть, коли наші захисники відтиснули рашистів від міста, ті продовжують нищити будинки, інфраструктуру. Під час обстрілів бомби прилетіли просто в комутаторний вузол. Замість нього тепер – двометрова вирва.
Досвід війни змушує думати, як убезпечити лінії зв’язку від ушкоджень. Наталія Чернофостенко, менеджерка компанії каже: «Під час війни гарантувати постійний зв’язок в умовах безперервних обстрілів неможливо, але люди вимагали від нас цього. Мабуть, єдиний варіант – це рити траншеї завглибшки 20 метрів, і в них прокладати кабель».
Але це було нездійсненно. Що реально – так це вчасно ремонтувати пошкоджені лінії і обладнання. Щоб робити це безпечно (наскільки можливо), керівництво компанії закупило для працівників бронежилети і каски. Поки їх, на жаль, не достатньо. У планах – забезпечити кожного спеціаліста.
Довелося також терміново проводити інтернет у бомбосховища. Харків’яни, які ховалися в укритті, випадково побачили майстрів компанії за аварійною роботою і попросили допомогти. Все швидко провели і налаштували безкоштовно. Інтернет, підключений в укриттях, функціонує і сьогодні.
Бажаючи віддячити, люди годували працівників провайдера, виносили їм печиво, чай чи каву. Втім майстри не заборгували – при кожній нагоді волонтерили, возили гуманітарку.
Одна така поїздка ледь не закінчилися трагічно. Монтажники завозили їжу самотній жінці. Один пішов до неї у квартиру, другий залишався біля авто. Раптово почалися обстріли. Снаряд вибухнув за 5 метрів від робочої машини. У кількох місцях осколки прошили авто наскрізь. Монтажнику, який був поряд, поранило руку. Обидва працівники вижили того ранку, хоча потім дізналися, що від обстрілу загинуло дві людини.
Головні зміни і плани на майбутнє
Війна завдала нищівного удару по бізнесу компанії. Зменшилися обсяги діяльності, технічні можливості, кількість абонентів. Співробітникам харківського провайдера потрібні обладнання, кабелі для відновлення мереж, бронежилети і шоломи, бо російські окупанти далі стріляють по Харкову. Однак, незважаючи на весь ризик, «Макснет» продовжує свій спротив, забезпечує постійний зв’язок для харків’ян і звертається до небайдужих за допомогою, адже інформаційний спротив російському вторгненню триває.
