7 вересня у Києві відбулася міжнародна конференція, присвячена 25-річчю програми ЮНЕСКО IFAP «Інформація для всіх». Її учасники – члени Нацкомітету IFAP, науковці, дослідники, представники ЮНЕСКО, громадськості і державних інституцій – обговорювали роль програми для світу та вплив України на її діяльність і міжнародний порядок денний в інформаційній сфері. Захід відбувся у стінах Національного університету «Києво-Могилянська» академія.
Національний комітет України IFAP, створений у березні 2024 року, за оцінками ЮНЕСКО, став одним із найактивніших і найуспішніших у своїй роботі. Українські експерти пропонують світові унікальний досвід, сформований в умовах тривалої протидії гібридній агресії росії у поєднанні з реагуванням на сучасні цифрові виклики.
Голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, заступниця Міністра закордонних справ України Мар’яна Беца у вітальному слові сказала про те, що участь України у програмі IFAP це – можливість «позиціонування України як інноваційної технологічної самобутньої країни, яка має дуже сильну й потужну документальну архівну спадщину, культурне надбання і наш унікальний досвід у сфері протидії гібридним загрозам, у тому числі дезінформації і маніпуляції». Також це дає можливість представити країнам світу докази системних злочинів росії проти свободи слова.
Голова Національної ради та Національного комітету України IFAP Ольга Герасим’юк зауважила, що 25 років роботи програми ЮНЕСКО – це чверть століття роботи над ідеєю, яка сьогодні звучить особливо актуально.
«Інформація» – це одна з основ свободи людини, стійкості суспільства і безпеки держави. Для України ця розмова має ще один важливий вимір, бо цього року ми відзначаємо 35-річчя незалежності нашої держави. І всі ці роки разом із державою формувався наш власний інформаційний простір».
За словами Ольги Герасим’юк, Україна має унікальний, хоч і болючий досвід.
«Ми хочемо одночасно ділитися своїм досвідом і знаннями з нашими партнерами, хочемо вчитися, шукати спільні рішення і спільно працювати у світі й бути частиною глобальної розмови про майбутнє інформаційної політики, інформаційного світу».
Створений два роки тому Національний комітет IFAP став майданчиком для взаємодії державних інституцій, медіа, правозахисників та експертів. Важливим результатом роботи Нацкомітету стало обрання України до Бюро Міжурядової ради IFAP на 2026–2027 роки. Ольга Герасим’юк наголосила, що Україна бачить у цій роботі можливість долучитися до глибокої модернізації ЮНЕСКО – зробити Організацію більш мобільною, відкритою до партнерства і здатною швидше реагувати на глобальні та надзвичайні виклики. Йдеться, зокрема, про посилення ролі регіональних офісів, ширше залучення приватного сектору, науки, громадських організацій і молоді, як от, наприклад, Україна запровадила статус юного амбасадора ЮНЕСКО, і для оновлення інформаційної політики ЮНЕСКО, для кращої видимості її проєктів у світі.
«Інформацію, колеги, треба не тільки створювати і поширювати, її потрібно берегти», – наголосила голова Національної ради.
У відеозверненні Марія Габріель, заступниця Генерального директора ЮНЕСКО з питань комунікації та інформації, підкреслила, що досвід України чітко увиразнює кілька пріоритетів програми IFAP – це інформаційна грамотність, збереження інформації та доступ до інформації.
«У сучасній Україні значення «Інформації для всіх» виходить далеко за межі політичної концепції. Це питання стійкості, ідентичності та зрештою спроможності суспільства самостійно формувати власне майбутнє. Від часу свого створення Національний комітет IFAP в Україні демонструє надзвичайну відданість цій місії».
Україна сьогодні є членом 12 органів і програм ЮНЕСКО, а це найкращий результат серед усіх країн-учасниць. Також вона є членом усіх програм, які стосуються сфери інформації та комунікації, зазначив під час однієї з панелей Микола Мовчан, заступник Постійного представника України при ЮНЕСКО, член робочої групи IFAP з мультилінгвізму.
Свобода слова під атакою – діяльність журналістів і доступність інформації під час війни. Учасники двох панельних дискусій під час конференції говорили про небезпеку, пов’язану з професією, якої зазнають журналісти щодня. Росія цілеспрямовано переслідує медійників, і робота в полі – прямий ризик для життя. Йшлося і про вплив дезінформації, фейків та пропаганди, доступність публічної інформації у цифровому просторі, відкриті дані і навчання моделей ШІ, захист персональних даних. Модератором дискусій був член Національної ради Олександр Бурмагін.
Зокрема, Євгенія Кравчук, народна депутатка, членкиня робочої групи IFAP з доступності інформації поділилася: нині світ визнає, що інформаційна війна стала «мультиплікатором для будь-якого протистояння», оскільки її вести дешевше, ніж реальну війну. Очолювана нею Тимчасова слідча комісія з питань розслідування злочинів Росії проти журналістів уже зафіксувала понад тисячу таких фактів. Це не лише фізичне знищення людей, редакцій, інфраструктури, а й перешкоджання роботі через шантаж, тиск на родичів тощо. Наразі комісія готує матеріали, щоб злочинці були покарані.
«Має бути невідворотність покарання на міжнародних майданчиках», – акцентувала Євгенія Кравчук.
Аліна Алєксєєва, заступниця керівника Центру протидії дезінформації РНБО, розповіла про те, що російська пропаганда видозмінюється з роками. Вона стала більш вишуканою, «професійнішою» і наразі усіляко прагне перетворити наявні в українському суспільстві лінії поділу (наприклад, щодо питань мови, міграції, політичних уподобань) на лінії розколу – щоб послабити захист країни.
Гільєрме Канела, директор відділу цифрової інклюзії, політики і цифрової трансформації (CI/DPT), секретар програми ЮНЕСКО IFAP, звернув увагу на нерівномірність розвитку ШІ. Дослідження, проведене Незалежною міжнародною науковою групою ООН, з’ясувало, що обчислювальні потужності, дані, технології та експертиза зосереджені переважно в кількох країнах (США, Китай), а також приватному секторі. Це створює розрив у науковому, технологічному та управлінському потенціалі. Висновок цієї групи такий: штучний інтелект не забезпечить рівні можливості. Переваги отримуватимуть ті, у кого вже є відповідні інституції, навички і дані. Зважаючи на це, «ми маємо сприяти розвитку можливостей, мінімізувати ризики, а коли завдано шкоди, – забезпечувати відповідальність», – наголосив пан Канела. Суспільство знань, за його словами, не може існувати, якщо значна частина людства залишається невидимою в технологіях, які виробляють і поширюють знання. Він наголосив, що навіть у час стрімкого розвитку технологій гідність і права людини не можуть бути предметом компромісу.
Значна частина розмови була зосереджена навколо теми використання штучного інтелекту. З якою метою і як його використовують, зрештою формує, яким ми бачимо наш світ. Сьогодні ШІ активно застосовується для створення дезінформації, він також зробив її значно доступнішою.
Дарія Опришко, експертка ГО «Платформа прав людини», членкиня робочої групи IFAP з доступності інформації, поділилася своїми дослідженнями, які показують: на відповіді чат-ботів впливає те, яку мову і слова у запиті використовує людина. Наприклад, якщо запит російськомовний чи вжито слово «хохляцький» або подібні, ШІ може генерувати відповіді, що відображають або відтворюють наративи, прихильні до позиції держави-агресора. А Ігор Розкладай, заступник директора ГО «Центр демократії та верховенства права», член робочої групи IFAP з інформації для розвитку, зауважив, що неуважне поширення неточних даних «отруює» мовні моделі, які далі несуть у світ недостовірну інформацію. Тому перевірка згенерованих ШІ відповідей залишається критично важливою.
Крім того, засновниця ініціативи з відкритих даних OpenUp Ukraine Надія Бабинська наголосила на важливості представленості української в мовних, у тому числі глобальних, моделях ШІ. Це допоможе краще навчати їх на україномовних матеріалах, а їм розуміти український контекст. Важливу роль мають відіграти відкриті дані офіційних публічних джерел. Наразі близько 10 Тб даних для навчання української моделі ШІ обіцяв передати Державний архів. Більше інформації та даних українською у ШІ-моделях зрештою сприятиме зменшенню технологічних обмежень для роботи нашою мовою. Зокрема, дасть змогу уникнути «токенівського податку на мову».
Україна теж активно впроваджує технології ШІ, створює власну мовну модель «Сяйво». Нині розроблено близько 14 рекомендацій щодо етичного і безпечного використання штучного інтелекту у різних сферах. Одним з основних завдань для нашої країни наразі є потреба знайти такий баланс, щоби законодавство не гасило розвиток технологій і при цьому було враховане питання національної безпеки.
Окрема панель конференції порушувала тематику документальної спадщини та її цінності для збереження історичної пам’яті. Цим питанням опікується Національний підкомітет програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу», що входить до складу Національного комітету IFAP. Цю частину розмови модерувала Тетяна Шевченко, голова підкомітету «Пам’ять світу», перша заступниця голови Державної архівної служби України.
Війна загострила потребу збереження архівів і документальної спадщини, а цифрова епоха – зробити їх доступнішими та видимішими для громадян. Оцифрування вже дає змогу вивчати документи дистанційно, однак потребує належного фінансово-технічного забезпечення та розвитку можливостей повторного використання інформації. За словами голови Державної архівної служби України Анатолія Хромова, за європейськими стандартами доступність ретроспективної інформації є критерієм якості життя.
Водночас Лілія Олексюк, голова Всеукраїнської асоціації інформаційної безпеки та інформаційних технологій, членкиня робочої групи IFAP зі збереження інформації, наголосила на швидкій зміні технологій. Алгоритми і стандарти втрачають свою актуальність і переходять на новий рівень кожні 5 – 7 років. Зараз, до прикладу, вкрай важко переглянути відеокасети чи дискети через брак відповідних пристроїв. Тому формат збереження документальної спадщини також необхідно регулярно оновлювати, щоби забезпечити її доступність.
У рамках конференції також відбувся круглий стіл «Mедіаграмотність в епоху ШІ: етичні виклики та інформаційна стійкість України в умовах тривалої війни». Його модерувала директорка Могилянської школи журналістики НаУКМА, голова робочої групи IFAP з інформаційної етики Вікторія Романюк. Освітяни, фахівці у сфері права, представники громадськості та держави розмірковували над тим, якою має бути подальша стратегія держави з медіаграмотності, як працювати з найбільш вразливими до пропаганди аудиторіями – підлітками і людьми старшого віку. Учасники зауважили на важливості інтеграції медіаграмотності в освітній процес, постійного удосконалення її навичок у медійників, адже вони найпершими доносять інформацію до людей, та потребі залучати бізнес до ініціатив з медіаграмотності. Наразі подано заявку на створення кафедри ЮНЕСКО в НаУКМА. У разі її погодження буде змога впроваджувати в український освітній процес навчальні програми ЮНЕСКО з питань інформації та комунікацій.
К’яра Децці Бардескі, голова Представництва ЮНЕСКО в Україні, зауважила, що «Для ЮНЕСКО медійна та інформаційна грамотність – це значно більше, ніж просто вміння виявляти неправдиву чи оманливу інформацію. Йдеться про розширення можливостей людей, а особливо молоді, розвивати критичне мислення, ухвалювати поінформовані рішення та реалізовувати свої основоположні права».
Інформаційне середовище змінюється дуже швидко, тож суспільствам потрібно знайти правильний підхід до того, як відповідально працювати з інформацією: «не дозволяти їй керувати нами, а самим навчитися нею керувати». Для людей також важливо мати розуміння, як правильно використовувати інформацію, як вона створюється, звідки походить і як можна її оцінювати на достовірність та надійність. І це – процес навчання усього життя.
Пані Бардескі також наголосила, що медіа- та інформаційна грамотність має бути стратегічним пріоритетом державної політики. За її словами, це спільна справа не лише держав чи урядів, а й медіа, журналістів, громадянського суспільства, які разом мають долучатися до різних ініціатив.
«Медіаграмотність – це питання нашої стійкості, національної оборони… Це гра в довгу, але вона може дати відповіді на багато викликів», – сказав Олександр Бурмагін. На його думку, і ШІ, і медіаграмотність – це наскрізні питання, адже охоплюють усі сфери і прошарки суспільства. Людина повинна опановувати ШІ як технологію, розуміти як вона працює, які інструменти хороші, а які – ризиковані.
Він звернув увагу, що поняття медіаграмотності досі не є складовою освітнього законодавства. На рівні закону необхідно визначити базові принципи щодо медіаграмотності, оскільки це «жива матерія, яка постійно розвивається». Інші питання слід винести у підзаконні акти. Також Олександр Бурмагін переконаний, що навчати медіаграмотності слід ще з дошкільного віку.
Для формування належного рівня медіаосвіченості суспільства в умовах цифрових викликів необхідно посилювати міжвідомчу взаємодію та об’єднувати зусилля різних інституцій. Важливим інструментом такої взаємодії можуть бути міжвідомчі кросплатформні майданчики, які дають змогу комплексно працювати над викликами у сфері медіаграмотності.
Учасники зійшлися на тому, що сьогодні медіаграмотність для українців – це доволі широкий перелік умінь. Вона тісно пов’язана з базовими цифровими навичками, інформаційною грамотністю, обізнаністю з ШІ-технологіями. Крім того, для розвитку медіаграмотності, на думку фахівців, важливими є ще й навички міждисциплінарного підходу, загальна ерудованість та світоглядні знання, вміння аналізувати інформацію, емоційний інтелект, здатність бути гнучкими, бажання вчитися тощо.
Вікторія Романюк підсумувала: «Ми маємо особливі умови та особливі потреби нашої аудиторії. Саме тому і набір навичок з медіаграмотності для українців буде відмінним від тих, які заявляють у класичному розумінні цього поняття».
Захід відбувся під патронатом ЮНЕСКО і Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, за підтримки проєкту «JEMILE» і проєкту ЮНЕСКО «Збереження єврейської документальної спадщини в Україні, вшанування колективної пам’яті, підвищення рівня обізнаності і доступу до архівів, а також сприяння міжкультурному діалогу» та фінансової підтримки Європейського Союзу.
Конференцію організовано Національним комітетом Програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» (IFAP) спільно з Могилянською школою журналістики НаУКМА та StopFake.
Партнерами конференції є Національна рада, Державна архівна служба України і Національний комітет Програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу».
Програма ЮНЕСКО IFAP («Інформація для всіх») має такі мандати своєї роботи: інформація для розвитку; інформаційна грамотність; збереження інформації; інформаційна етика; доступність інформації і багатомовність.
