Війна накладає відбиток на всіх – і дорослих, і дітей. Як підтримати один одного, якого контенту потребують нині діти, чим дорослі можуть ще допомогти дитячому та юному поколінню справитися з викликами війни. Ділимося з вами напрацюваннями і порадами психологів щодо формування в медіа контенту для дітей і науковими спостереженнями про їхні потреби.
Про завдання, що стоять перед медіа і батьками, говорили під час круглого столу «Як говорити з дітьми зрозумілою для них мовою?».
Попри те, що у дітей більше адаптивних можливостей вийти зі стресу, їм потрібна допомога дорослих. Саме вони можуть навчити дітей психологічної стійкості і розвивати її. Медіа у цьому процесі теж відіграють важливу роль. На дітей впливає те, що вони бачать і чують, які думки і поштовхи закладаються у їхній світогляд у підлітковому віці.
Сьогодні психологи дуже тісно співпрацюють з медіа, і ті прислухаються до їх порад. У такий спосіб вдається уникати багатьох помилок і формувати продукт, дружній для найменших громадян країни. Зважаючи на психологічні особливості переживання війни і стресу, а також етапи формування особистості, психологи висловили поради щодо контенту для дітей – на що він має бути націлений і що є неприпустимим у сучасних обставинах. Ось на яких аспектах вони зауважують.
Як говорити з дітьми редакціям і батькам. Правила від психологині Маріанни Новаковської, з якою працює Суспільне. Правила коментує Юлія Дичук, керівниця дитячого та підліткового мовлення АТ «НСТУ».
- Називати речі своїми іменами. – Не вигадувати фантазійних історій, особливо про те, як говорити про інклюзію чи війну. Говорити чесно, не вигадувати інший світ.
- Не транслювати зневіру. – Дорослим теж буває важко і опускаються руки, вони не можуть бути постійно оптимістичними. Але потрібно доносити оптимізм до дітей. Бо якщо вони зневіряться, нам буде дуже складно в родинах і загалом.
- Давати можливість пережити все. – Тут допомагають психологи. Якщо батькам важко, треба звертатися по їх допомогу. Але діти мають вміти проживати свої емоції теж.
- Не брехати. – Не обманювати дітей. Це стосується також контенту. Ми не можемо брехати, ми маємо говорити правду і знаходити для цього слова.
- Емоційний стан важливіший за слова. – Ми – дорослі. Важливо не тільки те, що ми кажемо, але й те, як ми кажемо, в якому емоційному стані ми говоримо з дітьми. Який контент ми показуємо, яку емоційну базу він має. Діти все зчитують. Вони зчитають більше, ніж ми можемо собі уявити. Тому дуже важливо стежити за цим, аби не ранити наших дітей.
Загалом принципи Суспільного при створенні дитячого контенту виписані так:
Дитиноцентричність, чесноти, самореалізація.
Дитиноцентричність – сюди входить усе те, що діти хочуть бачити і чути. Це і теми, і про мову, якою спілкуватися.
Чесноти – те, що намагаються привити дітям, розвинути в них, у тому числі з огляду на прагнення України інтегруватися в Європейське співтовариство, про базові цінності – незалежно від форми подачі – розважальна, саркастична, анімаційна. Цей пункт актуальний завжди – чи то в мирний час, чи то під час повномасштабного вторгнення.
Самореалізація – створюємо усі продукти з думкою про те, як він допоможе дітям у реалізації себе як особистості. Кожен епізод контенту має містити щось корисне для дитини, що вона зможе взяти в особисте життя.
«ПлюсПлюс» разом із психологинею Світланою Ройз також напрацював свої правила, якими користуються в редакції. Про них розповіла Іванна Найда, генеральна продюсерка телеканалу.
Із 2022 року спектр правил каналу доповнився і дещо змінився. Основне, на чому роблять фокус, – посттравматичне зростання і віднайдення сили дитини.
Говорити про війну, але з акцентом на життя і на тому, що дорослі роблять все можливе, щоб діти були в безпеці.
Говорити про те, що сама дитина може зробити, щоб допомогти собі та іншим. Дитині важливо знати, що вона теж має свою силу і як вона може її відновлювати.
При зображенні наслідків воєнних дій уникати фарб, кольорів, конкретних зображень, звуків, що можуть стати тригером для емоційних реакцій. Жоден кадр чи звук не повинні стати «флеш-беком» і спровокувати гостру реакцію у дитини. Оскільки зараз рівень травмочутливості дуже високий, з цим треба бути дуже обережним. Червоний колір у кадрі не повинен нагадувати кров.
Образ повної щасливої сім’ї – мама, тато, хлопчик, дівчинка, собачка і свій котик – може бути травмівним для дітей, викликати неприємні спогади, пов’язані з утратами членів сім’ї.
Принцип стабілізації у всіх сюжетах – розказуємо про поточний момент, ресурс, конфронтацію (безпосередня розповідь) і інтеграція обов’язково в кінці – акцент на силі, надії на тому, як ми можемо вирішити цю проблему.
Про стрес, його вплив і формування стійкості до гострих ситуацій говорили психологи та науковці. Вони, зокрема, поділилися результатами наукових пошуків на тему «Діти і контент для них в умовах воєнного часу: світоглядні впливи і можливі сценарії розвитку».
До основних стресорів війни, які використовуються світовою спільнотою у дослідженнях, додався такий, як переживання через почуте чи побачене в медіа, наголосила докторка психологічних наук, президентка Української асоціації медіапсихологів і медіапедагогів, заступниця директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Любов Найдьонова. Серед усіх цих стресорів він є актуальним для більшості людей. Відображаючи реальність, медіа фактично створює помноження цих стресових впливів.
81% людей мають стрес від того, що вони бачать і чують в медіа – в інтернеті, на телебаченні, по радіо. У деяких моментах такий стрес у півтора рази перевищує стрес, отриманий від реальних подій. «Фактично медіа на сьогодні є чинником, який травмує», – робить висновок фахівчиня.
Також дослідження показують, що люди для свого дозвілля обирають споживання інформації, а не той спосіб відпочинку, який справді дає можливість відновитися і зменшити стрес.
Одним із перших стресових симптомів дитини є перепади настроїв. Зважаючи на такий вплив медіа, необхідно перетворення медіа на спосіб саморегуляції – саморегуляції цих емоційних станів.
Зважаючи на це, Любов Найдьонова виділила аспекти, яких, на її погляд науковиці і психологині, бракує в медіа.
Зокрема, в медіа не вистачає інформації про те, як ми почуваємося, що ми можемо зробити для того, щоби почуватись краще, як долати стрес.
А створюючи контент для дітей, обов’язково необхідно приділяти увагу імпульсу, заклику до взаємодії з найближчим соціальним оточенням. Тому що для того, щоб долати травму, найкращим протектором, найкращим ресурсом є стосунки із підтримуючим соціальним середовищем.
Розмов із батьками і дітьми, пояснень батькам, які стратегії насправді допомагають боротися зі стресом, має бути більше. Не має бути ілюзії у батьків, що якщо дитина подивиться багато веселих мультиків, то в неї буде все гаразд, і травма скінчиться.
Особливо важлива така підтримка і коректна подача інформації для підлітків. Адже вони перебувають на дуже важливому віковому етапі формування світогляду. Те, що закладається у цьому війці, – залишається з людиною на все життя як основа. Потім зміни будуть можливі, але для них буде потрібно витратити дуже багато ресурсів.
То що ж допомагає долати негативні переживання?
Любов Найдьонова наголошує, що травмують не тільки події, а травмує подія разом із реакцією на неї. Якщо подію ми не можемо змінити, то на реакцію на подію вплинути можемо. І це головний пункт, з яким треба працювати. – Необхідно, щоб від медіаконтенту не виникало відчуття безпорадності, безпомічності, провини. Щоби медіаконтент допомагав будувати плани на майбутнє.
Знову ж таки особливо важливо мати перспективу майбутнього для підлітків. Це світоглядна необхідність для них, бо травматичні стреси знищують лінію майбутнього, змінюють лінію часу, пояснює фахівчиня. Окрім творчості, фантазії, гри, вона акцентувала на важливості інтелектуального розвитку. Інтелект – основа людського капіталу. Інтелектуальний компонент допомагає долати емоційні проблеми.
Важливим для психічної стійкості є також тілесний компонент. Ресурсом стають і ціннісні позитивні аспекти – краса зовнішнього світу, вдячність, відчуття гідності.
Отже, у підсумку, розмовляючи з дітьми, ми маємо
- допомагати їм будувати власне майбутнє;
- допомагати регулювати свої реакції на ті події, на які вони ніяк не можуть вплинути, щоб вони не перебували в безпорадності і часто хибному почуттю провини;
- роз’яснювати психологічні знання, які допоможуть зберегти психічне здоров’я дітей, їхню стійкість, запобігти самогубству, дати можливість побудувати позитивне майбутнє і стати нашими послідовниками, які далі візьмуть у свої руки світ, у якому ми живемо.
Надія Дятел, наукова співробітниця відділу психології масової комунікації та медіаосвіти ІСПП НАПН України, фокус у дослідженні мала на спілкуванні з підлітками, тому, що їх травмує, як вони реагують і як змінилися їхні медіапрактики під час війни.
Під час спілкування підлітки відверто зізнавалися, що часто не знають, як опанувати свої емоції, а тому навмисне уникають серйозних тем, шукаючи розважального контенту. У них виникає почуття безсилля і вони не хочуть бути частиною процесу, який викликає такі відчуття. Не можуть зрозуміти, що конкретно вони можуть у таких трагічних ситуаціях зробити.
Саме тому потрібно впроваджувати навичку психологічної стійкості, яка не пов’язана тільки з війною. Це універсальна річ, що має бути і у дорослих, і у дітей для того, щоб вони могли справитися з будь-якими змінами.
Зараз психологи мають абсолютно чітку модель того, як розвивати психологічну стійкість. Вона складається з п’яти основних компонентів.
Найперше, на що варто звернути увагу, – стійкість – це свідомий вибір. Це не якийсь дар, з яким народжується, це навички, які можна здобути і розвинути. Тому важливо транслювати ідею: психологічна стійкість – це свідомий вибір кожного.
Наступний пункт – це цінності. Справжня цінність, пояснює психологиня, це не сім’я. Це те, ким я хочу бути у цій сім’ї. Якою я хочу бути людиною. Що я бачу про певну соціальну роль, що мені хочеться бути цією людиною.
Для прикладу, цінність – це про те, що я хочу бути науковицею, а не про те, що я хочу бути схожою на агента Скаллі. Це про те, що я хочу бути людиною, яка, нікому не нашкодила, яка бережно ставиться до… Я хочу бути тією людиною, яка тримає свою вулицю чистою, не смітить.
Далі іде міркування: а що я для цього маю зробити?
Ці дії, навички – теж дуже важливий компонент. Іноді в дітях все ще дуже багато переданого від батьків комплексу меншовартості – мовляв, що я можу зробити, я ж маленький. Або ж уявлення про те, що певних речей не достатньо, щоб бути повноцінним. Тому дітям потрібно пояснювати, що навіть коли вони ще маленькі, вони важливі. Кожна особистість важлива. І щастя дитини уже є достатнім.
Дітей потрібно навчати малим діям турботи – тому, що вони можуть зробити самі. Якщо дитина вміє і може сама про себе потурбуватися, знайти собі щось цікаве, є певною мірою самостійною чи може навіть у чомусь допомогти тому, хто поряд (зробити чай, сніданок), – цього достатньо.
Ці дії будуть різними для різного дитячого віку – 4, 10, 15 років.
«Самостійність дитини стає по факту її суперсилою, – зауважує Надія Дятел. – Дитина має отримувати цей меседж про те, що її достатньо, тоді, коли вона щаслива, тоді, коли вона вміє турбуватися про себе і коли вона може потурбуватися про когось навіть більшого. Що вона не безсила, що вона приносить мамі чай, наприклад. Вона не має робити емоційну роботу за дорослих, але вона може принести чай, і цього вже буде достатньо».
Наступний крок психологічної стійкості — це побудова стосунків як емоційного зв’язку з іншою людиною. Це не про кохання, а про дружбу, про контакт у громаді, в якій перебуваєш, із конкретними людьми. Ідеться про те, що і дорослі, і діти мають знати, хто, де, що за люди є у вашій громаді, до кого можна звернутися у разі потреби.
«Ти не маєш з ними дружити, але буде добре, якщо ти будеш знати, хто є твоєю спільнотою, на кого ти можеш спертися, кого можна запитати. Тобто це відчуття дитини, що вона не сама».
Важливо сьогодні навчати дітей небайдужості замість моди на байдужість, яка зараз є, коли хочеться відсторонитися, десоціалізуватися. Крім того, у підлітків цьому сприяє їхнє прагнення бути незалежними. Натомість необхідно формувати відчуття єдиної спільноти – коли дитина відчуває, що за нею стоять дорослі. Це актуально і для самих дорослих. Тут ідеться навіть про формування єдиної спільноти українців. У цьому процесі дуже помічними можуть бути медіа.
Ще один компонент – це вміння регулювати емоції. Розуміння, як підтримати ближнього, коли він погано почувається, хоче поплакати. Разом з усвідомленням того, що не потрібно брати на себе провину за погане самопочуття іншого чи обов’язково давати пораду. Достатньо просто створити простір, де людина може поплакати, виговоритися.
Ці різноманітні аспекти, про які говорили психологи, можуть стати підказкою для медіа. Підказкою про теми, які варто порушувати, про спосіб подачі матеріалу, ціннісні аспекти, яких потребує дитяча аудиторія. Сподіваємося, з їх допомогою дорослі краще зможуть зрозуміти дітей, їх страхи і потреби та при створенні своїх програм використовуватимуть висловлені рекомендації.
