Після заборони російських телеканалів соціальні мережі стали головним каналом поширення пропаганди в Литві, а дезінформація в них функціонує як координований механізм. Про це свідчить дослідження, проведене на замовлення Комісії з питань радіо і телебачення Литви (LRTK) аналітичною компаніє даних «Repsense».
Результати дослідження показують, що неправдива інформація в соціальних мережах поширюється комплексно, одночасно через різні канали? кожен із яких має свою роль: одні використовуються для тестування інформаційних наративів, інші – для закріплення пропаганди.
За словами керівника «Repsense» Миколаса Каткуса, Telegram у Литві є основним каналом російської пропаганди, хоча ним користується дуже мало людей. У ньому повідомлення тестуються, формулюються ідеї, і він стає шляхом виходу до Європи. Згодом відібрана інформація поширюється в інших соціальних мережах, а там контент адаптується під потреби користувачів. Найчастіше інформація далі переходить через TikTok і Facebook.
Тенденції свідчать, що фейкові новини спочатку поширюються в російських або білоруських соціальних мережах, а згодом адаптуються й переносяться до литовських каналів.
Для того щоб дезінформація досягла своєї мети і вплинула на людей, вона має отримати достатню увагу й залученість аудиторії в соціальних мережах. Для цього створюються фейкові акаунти, інформацію поширюють у різних групах – іноді реальних, іноді захоплених або куплених. Cаме Facebook є тим середовищем, де намагаються активувати самих користувачів, зауважили дослідники.
Такою легкою здобиччю можуть стати люди, яким не подобається держава чи які схильні до загального обурення. Шукають і відомих осіб, які можуть підхопити поширювану інформацію.
«Перемогою в таких ситуаціях є момент, коли до поширення наративу долучаються політики, громадські діячі або особи, що ухвалюють рішення. Мета полягає в тому, щоб цей наратив подолав бар’єри медіа та політики», – сказав Миколас Каткус.
Порада, яка раніше вважалася базовою – перевіряти інформацію в кількох джерелах, – нині вже не така ефективна, вважає голова LRTK Мантаc Мартішюс. А все тому, що різні канали часто координовано повторюють ті самі неправдиві повідомлення.
Для самоперевірки підозрілого контенту він радить громадянам поставити собі три запитання:
- Якщо інформація нова для вас і викликає сильні негативні емоції – гнів, розчарування, ненависть – чи може те, що я читаю, бути правдою?
- Чи особа, яка поширює інформацію, є надійною, яка її репутація, чим вона ще ділиться? – Зазвичай поширювачі дезінформації не мають доброї репутації і довіри в суспільстві.
- Чи те, що я читаю, не є саме тим, що я хочу почути, а не об’єктивним контентом?
Якщо користувач бачить, що контент відповідає його власній позиції, він схильний більше не ставити запитань щодо достовірності чи походження інформації. Це явище, на думку Мантаcа Мартішюса, стає основним фактором, що дозволяє успішно поширюватися неправдивим наративам.
Для України цей досвід важливий, адже показує: дезінформація – це не набір окремих фейків, а організована система, яка адаптується до різних платформ і аудиторій. Після обмеження доступу до російських телеканалів пропаганда не зникає – вона змінює канали поширення, переходить у соціальні мережі та намагається залучити до поширення вже самих користувачів.
Боротьба з дезінформацією потребує cпростування фейків та постійного моніторингу інформаційного простору, аналізу поведінки аудиторій та підвищення медіаграмотності. Найбільший ризик виникає тоді, коли неправдивий наратив підхоплюють реальні люди – публічні особи, політики, громадські діячі чи звичайні користувачі.
Щоденна протидія російській інформаційній агресії вимагає підвищення стійкості суспільства до маніпуляцій та здатності критично оцінювати інформацію.
Протидія дезінформації – один із ключових напрямів роботи Національної ради. Регулятор спільно з Центром протидії дезінформації системно відстежує російські пропагандистські наративи, дезінформацію та мову ворожнечі. Щоп’ятниці у Facebook виходить спільний проєкт #RussianHateSpeech, який розповідає про меседжі російської пропаганди, що поширюються в Україні та світі.
Водночас важливо виявляти небезпечний контент та посилювати спроможність медіа протистояти інформаційним загрозам. Тому Національна рада разом із партнерами – Службою безпеки України, Інститутом демократії імені Пилипа Орлика та Радою Європи – проводить для регіональних медіа тренінги з кібергігієни та кібербезпеки, медіаграмотності й протидії мові ворожнечі.
Під час таких навчань медійники вдосконалюють навички критичного мислення та перевірки інформації, вчаться безпечніше працювати з ШІ, захищати свої акаунти й медіаресурси та реагувати на сучасні інформаційні загрози. В умовах війни стійкість медіа важлива, оскільки вона є складовою інформаційної безпеки країни.
