Дах над головою завжди асоціювався з безпекою і затишком. На жаль, у мільйонів українців із приходом війни це поняття втратило свій сенс. Де б вони не перебували, яким комфортним не було б їх тимчасове помешкання в очікуванні звільнення рідних міст, вони не почуваються «під своїм дахом».
Деякі речі їм досі нагадують про ті страшні дні: сирена швидкої має відголоски повітряної тривоги, грім нагадує про «приліти» десь поруч, грюкіт дверей – про артобстріли, а шум водопровідних труб – про наближення ворожої ракети. І навіть тиша з часом викликає тривожні думки.
Сьогодні відзначається Всесвітній день біженців – день перерваних історій, які залишились тільки у пам’яті. Цей день – додатковий привід привернути увагу до вимушено переміщених осіб і надати їм всю необхідну підтримку.
- Станом на 20 червня понад 16 мільйонів українців стали біженцями, які попри біль залишили рідні домівки, рятуючись від загибелі, і стійко продовжують жити далі (Ілва Йоганссон, європейська комісарка з питань внутрішніх справ).
- Багато українців втратили не тільки власне житло, а й сім’ї. Окупанти депортували в росію близько 19,5 тисячі дітей. Їх насильно утримують, обмеживши всі контакти з рідними батьками. Вдалося повернути 373 дитини – за даними порталу Діти війни. Про це ми розповіли тут.
- За час повномасштабної війни, не зважаючи на масовані ракетні обстріли та техногенні катастрофи, на рідну землю повернулося більше ніж 11 мільйонів українців, які виїжджали до країн ЄС (Ілва Йоганссон). Ця цифра поступово зростає.
З отриманням статусу біженця автоматично зникає відчуття безпеки. На зміну цьому приходить безпорадність і невпевненість. Відчуття, ніби окупували не тільки рідне місто, а й частину душі. Але завдяки допомозі західних партнерів навіть невелика допомога стає цінною: ласкаве слово, теплі обійми, психологічна і фінансова підтримка, прояв уваги та терплячості допомагає мільйонам знайти в собі сили, щоб рухатись далі.
