«Радіо-М» можна назвати стратегічним українським радіо. Вони мовлять у Краматорську, Покровську, Гірнику. Їх програми можна почути на окупованих територіях, навіть у Донецьку. Про це знають рашисти і намагаються знищити українське радіо. Національна рада продовжує збирати історії інформаційного спротиву українських мовників у рамках проєкту «Медійне серце України».
Для «Радіо М» війна почалася 8 років тому і всі жахи окупації вони пережили у 2014-му. Цей досвід дав змогу їм зберегти мовлення та життя людей цього разу.
У 2014 році радіостанція працювала в регіоні вже рік. Про неї знали, її слухали.
Коли до міста увійшли терористи так званої «ДНР», українські медіа відразу опинилися під прицілом російських найманців. Окупанти цілеспрямовано шукали все, що пов‘язано зі ЗМІ. Знаючи це, працівники радіо намагалися евакуювати техніку, вже склали її в коробки. У цей час «днрівці» увірвалися до приміщення «Радіо-М» та скрутили персонал.
«Уся ваша апаратура піде на потреби «республіки», ви працюєте на НАТО», – заявили загарбники і почали виносити апаратуру. Окрім техніки, рашисти викрали випускового редактора Руслана. Його утримували в полоні, допитували щодня, шукали зв’язок із американцями. Після тижня допитів все ж відпустили.
Окупанти, керуючись російською брехнею, руйнували все українське, шукали примарні бази НАТО. Тоді, 2014-го, радійники ризикували життям щодня. Загарбники лютували у Слов‘янську. Будинок Едуарда Куриленка – директора радіостанції, рашисти обстріляли двічі з гаубиці й танка. А далі – вбили двох братів Едуарда, залишивши сиротами одинадцять їхніх дітей. Підступність російських окупантів – цинічна. Рашисти викрали родичів директора «Радіо-М» прямо із церкви. Знущалися та били їх кілька днів, потім посадили в машину і наказали їхати. Як тільки автівка поїхала, розстріляли всіх. Смерть братів росіяни приховували ще декілька днів і вимагали гроші у родичів.
“Рашисти бояться правди, як вогню та живуть пропагандою», – каже Едуард Куриленко. Загарбники не тільки трощили апаратуру українців, їм важливо було налаштувати мовлення своєї пропаганди, вежі для трансляції сигналу вони вважають військовою інфраструктурою. Запеклі бої відбувалися за вежу на горі Карачун. Спочатку рашисти захопили її та запустили своє пропагандистське мовлення, українські війська вежу відбили, і тоді росіяни ракетними ударами повністю знищили об‘єкт.
Після звільнення Слов‘янська «Радіо-М» відновило мовлення за місяць. Для трансляції потрібна була висока будівля, адже вежа була знищена. Слов’янські медійники знайшли вихід – почали мовити з водонапірної башти.
Далі радійникам допомогло Міністерство оборони України, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, американські партнери. Спочатку мовлення розширилося до міста Щастя, а тепер «Радіо-М» слухають у Кременчуці, Одесі, Чернівцях.
24 лютого війна знову повернулася в регіон, але мовник був готовий до цього.
Навчена військовим досвідом, слов‘янська радіостанція евакуювала персонал та перенесла у безпечне місце необхідну апаратуру. І зараз виходить в ефір із різних міст України, часто з підвалів та укриттів. З початку повномасштабного вторгнення росіян радійники працюють під обстрілами разом із працівниками Концерну РРТ, відновлюють вежі після авіаударів російських окупантів. І нині продовжують інформаційний спротив.
«Радіо-М» можна почути на таких хвилях:
- м. Кременчук, Полтавська область – 97.9 FM;
- м. Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Лиман Донецька область – 87,5 FM;
- м. Мар’їнка, Донецька обл. – 89.8 FM;
- м. Покровськ, Донецька обл. – 103.7 FM;
- м. Щастя, Луганська обл. – 102.3 FM;
- м. Одеса та область – 68.36 FM;
- смт. Миколаївка, Одеська обл. – 101.7 FM;
- м. Гірник, Донецька обл. – 105.5 FM.
«Радіо-М» мовить 24 години на добу, 8 із них – власній продукт. Контент – інформаційно-просвітницький. Слухати та дивитися ефіри «Радіо-М» можна на його сторінках у Фейсбук і Ютуб:
https://www.facebook.com/radiom.ua
https://www.youtube.com/c/RadioMua
Наразі мовник запускається у Запоріжжі, розвиває соцмережі, створює додаток, шукає допомоги в закордонних партнерів.
