Сьогодні відзначаємо професійне свято людей, які щодня тримають у єдності інформаційний простір країни – критично важливий під час війни.
Історія цього професійного свята розпочалася у 1924 році, коли в тодішній столиці України – Харкові, прозвучала перша радіопрограма. Відтоді працівники радіо відзначають свій професійний день. Згодом до них приєдналися спеціалісти телебачення та онлайн-медіа, а також працівники зв’язку, які відповідають за роботу телефонних мереж і забезпечують доступ до інтернету.
Шановні медійники, завдяки вашій роботі громади чують одна одну, а кожна людина – чи то в далекому від фронту Закарпатті, чи у маленькому селі за десятки кілометрів від лінії зіткнення на Харківщині, – знає, що вона не самотня. Ваші матеріали, сигнал і голос в ефірі тримають країну об’єднаною навіть у найважчі моменти.
Національна рада послідовно порушує питання безпеки українських журналістів на міжнародних майданчиках – у Раді Європи, Європейській аудіовізуальній обсерваторії, CDMSI, а також у структурах і програмах ЮНЕСКО, зокрема IFAP та IPDC. Разом із партнерами ми говоримо про тих, хто щодня працює в умовах війни, – про ризики, обстріли, викрадення, тиск і про те, наскільки вразливою стала ця професія.
росія утримує в полоні українських журналістів. Незаконно ув’язненими залишаються 26 цивільних українських медійників та один журналіст-комбатант. Імена кожного з них мають звучати на всіх можливих платформах, аби світ пам’ятав про їхню неволю і обов’язок повернути їх додому.
Вічна пам’ять журналістам, які загинули, виконуючи редакційні завдання або боронячи країну у лавах Збройних сил України. Вони віддали життя, щоби світ знав правду про війну. Пам’ятаємо кожного і кожну.
У ці складні часи дякуємо всім, хто виходить в ефір, забезпечує зв’язок, пише тексти й перевіряє факти – особливо тим, хто тримає інформаційний фронт у громадах без світла й сигналу, а також тим, хто відкрито й зрозуміло доносить світові правду про Україну.
Зі святом!
