Українські медіа і російська дезінформація: точки дотику і як протидіяти

04.07.2024

Чи наявна дезінформація в українських медіа? Чи працюють вони на руку російській пропаганді? Що необхідно зробити державі, медіа, громадському сектору та іншим стейкхолдерам, щоб протидіяти інформаційному впливу держави-агресора і не допустити дезінформацію до українців? Про ці питання дискутували під час міжсекторального круглого столу «Роль медіа в протидії дезінформації в умовах війни: між безпекою та свободою. Як посилити ефективність» 3 липня. Його організаторами стали ГО «Український інститут медіа та комунікацій», Національна рада за підтримки Американської асоціації юристів Ініціативи з верховенства права.

Обговорити найважливіші питання в контексті інформаційної війни та спротиву російській пропаганді зібралися представники загальнонаціональних і регіональних традиційних і онлайн-медіа, державні посадовці, дослідники й аналітики громадського сектору.

Одна з основних цілей росії в Україні – інформаційний хаос, сказала у вітальному слові голова Національної ради Ольга Герасим’юк. І від медіа сьогодні дуже багато залежить, яким суспільство буде завтра. Регулятор часто фіксує зловживання в медіа – клікбейтні заголовки, відсутність перевірки джерел інформації, маніпулювання фактами тощо. На жаль, такі речі часто використовуються російськими спецслужбами.

«Ми маємо бути дуже відповідальними. Журналістські стандарти, професійна етика виходять на перший план сьогодні, як ніколи. І порушення українськими журналістами в умовах війни усіх цих стандартів обертається тим, що це використовують російські спецслужби як інструменти для ІПСО», – висловилася Ольга Герасим’юк.

В умовах війни межа свободи і безпеки має проходити там, де свобода не шкодить і не загрожує безпеці, зауважила голова регулятора. Адже свобода – це найбільший ступінь відповідальності. Тож українські медіа повинні покласти за основу інструменти перевірки інформації.

Девід Стулік, спецпредставник міністра закордонних срав Чехії з питань Східного партнерства, розповів про те, як європейські країни справляються з російською дезінформацією. Він, зокрема, зауважив, що ця тема не є надто болючою і критичною для європейців, а тому їхні дії і політики є відповідно не такими цільовими. На європейських телеканалах насаджується багато російських наративів, а серед журналістів та інших персон є чимало тих, які активно підтримують росію. Саме через те, що європейські суспільства не відчувають безпосередньої загрози, для громадян і їх політиків є інші, більш пріоритетні проблеми. Девід Стулік переконаний, що саме український досвід у протидії російській пропаганді є передовим, і Україна може експортувати його на інші країни. Багато європейських дослідників приїжджають до України, щоб вивчати цей досвід протидії російській пропаганді.

Якими є українські проєкти з протидії дезінформації, розказала виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікацій» Діана Дуцик. Як з’ясувалося під час проведеного організацією дослідження, від початку повномасштабного вторгнення в медіа з’явилося дуже багато різноманітних за форматами і жанрами проєктів. Загалом загальнонаціональні (63 досліджених) медіа створили 103 проєкти, а регіональні (57 досліджених) – 55 проєктів. Серед них переважають гумористичні, чи то навіть сатиричні програми. Є також формат уроків із медіаграмотності для школярів, який було би доцільно розвивати, адже більшість такого продукту орієнтована на дорослу аудиторію. За словами Діани Дуцик, гумористичні програми несуть певну небезпеку: гумор не завжди є коректним і може містити мову ворожнечі. Осмислення потребує й питання, наскільки вони допомагають розвивати критичне мислення громадян і виховувати в них медіаграмотність. Також не всі проєкти є достатньо видимими для аудиторії.

Моніторинг українських медіа, проведений Національною радою, свідчить, що в українських медіа досі є багато дезінформації та маніпулятивної інформації, повідомила керівниця управління контролю, аналізу та стратегічного розвитку медіарегулятора Маріна Ткачук. Це призводить до того, що вони підіграють наративам російської дезінформації та пропаганди і часом навіть спричиняє появу нових інформаційних атак держави-агресора. Основною причиною такої ситуації є зазвичай недбале ставлення журналістської спільноти до журналістських стандартів та професійної етики. Адже медіа не перевіряли факти, не досліджували першоджерела, зловживали клікбейтними заголовками. Крім того, при висвітленні чутливих тем акцентували на деструктивних новинах, які почали домінувати.

Просування наративів російської пропаганди також зафіксоване на ютуб-каналах, якими володіють громадяни України.

Медійні матеріали, які мають ознаки поширення російських дезінформаційних та маніпулятивних матеріалів, зауважила Маріна Ткачук, деструктивно впливають на сприйняття українськими громадянами діяльності державної влади та армії в умовах російсько-української війни, а також слугують фіктивному підтвердженню «правоти» наративів російської пропаганди. У цих випадках, на її думку, найефективнішими будуть саморегуляція і безпосередня комунікація медіа з державними органами. Тому дуже важливо напрацювати алгоритм швидкої реакції на події, оскільки найімовірніше перша поширена новина буде підхоплена іншими медіа й отримає відгук у російських ЗМІ і телеграм-каналах.

Гонитва за гучними заголовками і змагання, хто першим оприлюднить матеріал, найчастіше трапляються в онлайн-медіа, зауважив член Національної ради Максим Онопрієнко. Однак на цей гачок потрапляють і великі знані медіа, які беруть інформацію з анонімних джерел чи телеграм-каналів без належної перевірки. Часто ці історії або мають першоджерелом російський слід, або ж їх підхоплюють російські спецслужби для наступних операцій. 

Він зробив акцент, що поряд із питанням медіаграмотності аудиторії слід звернути увагу і на медіаграмотність самих журналістів та працівників медіа. Максим Онопрієнко навів приклади, коли медіа, не перевіривши інформацію, розповсюдили відвертий фейк, а коли це з’ясувалося, кілька разів переписували інформацію, однак так і не зізналися, що зробили помилку.

«Має працювати інститут репутації і відповідальності самих медіа», – сказав член Національної ради.

Окрема сесія під час круглого столу була присвячена питанню взаємодії різних стейкхолдерів у питанні протидії російській дезінформації. Йшлося про те, якою може бути співпраця на різних рівнях і як досягти її найкращого варіанту. Член Національної ради Олександр Бурмагін сказав про те, що в регулюванні дезінформації в Україні є великий виклик для законодавців. «Дезінформація – це не тільки медіа. Вона поширюється різними інструментами та учасниками».

Якщо в Європі боротьба з дезінформацією здійснюється переважно на рівні саморегулювання, то в Україні із саморегулюванням медійної сфери є певні проблеми. Це породжує цілу низку питань, серед яких і статус журналіста, і доступ до професії, тощо.

Він виділив три можливі для України рівні регулювання: саморегулювання, державне регулювання і проміжна ланка – співрегулювання, яка зараз тільки розвивається. «Цілком можливо подумати, яким чином антидезінформаційна модель може бути реалізована в цьому форматі співрегулювання… Якщо ці проблеми не вирішуватимуться самим медійним середовищем, тоді буде втручатися держава зі своїм баченням, що може не сподобатися журналістам», – сказав Олександр Бурмагін. Стейкхолдери мають визначитися між собою, на якому рівні вони далі рухатимуться.

У круглому столі у сесії про регіональний аспект протидії дезінформації взяли участь представники Національної ради у Чернігівській області Ірина Сенченко і в Автономній Республіці Крим Володимир Ляшенко.

Для прикордоння вкрай актуальним є питання ворожого мовлення ЗМІ агресора, адже сюди сягає їх сигнал, нагадала Ірина Сенченко. Чернігівська область межує одразу і з росією, і з білоруссю. Завдяки запуску державного цифрового мультиплексу з’явилося українське мовлення. Однак у медійників в умовах війни чимало проблем. Це і нестача кадрів (у деяких медіа працюють по 1 – 2 людини), і брак фінансування. При цьому вони роблять гарні проєкти з медіаграмотності, фіксують воєнні злочини тощо.

Володимир Ляшенко акцентував на проблематиці висвітлення того, що відбувається в окупованому Криму. Одним із аспектів є те, що джерело інформації з Криму може бути або анонімним, або взагалі невідомим. Це потрібно з міркувань безпеки, адже будь-яка людина з проукраїнською позицією автоматично стає мішенню для російських спецслужб. Крім того, важливо, щоб у медіа був український порядок денний, а не російський. І тут важливі деталі – навіть правильні географічні назви відповідно до українського законодавства. Також, за словами представника в АРК, працювати незалежним журналістом у Криму фактично неможливо. Умови, що їх створили окупанти, такі: або ти працюєш на владу, або не працюєш взагалі.

Учасники круглого столу обговорили дуже широке коло питань, які так чи інакше стосуються протидії дезінформації в українській медіасфері. Так, медіа нині спостерігають, що в аудиторії не є затребуваними програми, де розвінчуються фейки. Натомість слухачів, глядачів більше цікавить, як той чи інший фейк відображається на нас. Є інтерес до історичних програм щодо розвінчування міфів.

Також спостереження медіа показує, що громадяни потребують розважального контенту різної тематики – про подорожі, красу, домашній побут тощо – українською мовою. Оскільки такого майже немає в популярних соцмережах, зокрема ТікТок, то українці дивляться російськомовний продукт, а відтак алгоритми мережі підтягують різноманітні відео, згенеровані в рф.

Під час круглого столу говорили і про потребу законодавчих змін. Про них зауважили комунікаційники Збройних сил. Адже державні органи, серед яких і правоохоронний та силовий блоки, діють лише в межах і у спосіб, визначені законом. А його бази часом недостатньо, щоб повноцінно працювати із представниками медіа з погляду їх доступу до інформації та акредитації. Учасники зауважили, що нині немає у законодавчому полі понять «пресслужба», «фрілансер», «дезінформація», і це значно ускладнює взаємодію, адже пресслужби у структурі ЗСУ мають також дбати про безпекові питання воїнів і громадян.

Порушували під час обговорення і питання комунікації між медіа та органами влади. Медійники скаржилися на труднощі з отриманням коментарів на справді болючі питання, які цікавлять суспільство. Вони наголошували, що громадяни потребують, аби дії влади, певні процеси були пояснені відверто, вчасно і систематично.

Зачепили також теми регулювання соціальних мереж, європейського закону про цифрові медіасервіси та ймовірність його імплементації в Україні, саморегулювання і співрегулювання медіа в питанні протидії дезінформації, можливостей для генерації та розповсюдження контенту ШІ, напрацювання правил роботи із чутливими темами, як висвітлювати події на тимчасово окупованих територіях України чи в росії, щоб не потрапляти на гачок дезінформації.

Під час заходу сторони мали можливість безпосередньо висловити один одному наболілі для них питання і проговорити можливі подальші способи їх вирішення та налагодження.


Перейти до вмісту