Через повномасштабне вторгнення росії мільйони українців змушені були шукати прихистку за кордоном. Як забезпечити їх повноцінну участь у післявоєнних виборах у контексті агітації у закордонному окрузі та у цифровому вимірі? Це стало темою круглого столу «Агітація в мережі Інтернет та у закордонному виборчому окрузі з урахуванням правового регулювання країн, які прийняли найбільшу кількість українських мігрантів, а також потенційних новацій ЄС», що відбувся 26 листопада. Член Національної ради Олександр Бурмагін зосередив увагу учасників на практичних викликах регулювання онлайн-контенту.
Останніми роками передвиборна агітація дедалі більше поширюється через інтернет, зокрема цифрові платформи (соціальні мережі). Це створює додаткові виклики для багатьох країн світу, у тому числі й України, щодо прозорості виборів, запобігання маніпулюванню та поширенню дезінформації, впливу загалом на результати виборчого процесу.
Як зауважив Олександр Бурмагін, особливістю регулювання агітації в інтернеті, яку поширює медіа, є її екстериторіальність. Тобто вона поширюється на всю територію світу, не обмежуючись «країною-першоджерелом». Ситуація із суб’єктами, що перебувають в юрисдикції України, є кращою через прийнятий Закон України «Про медіа», який передбачив відповідальність за порушення правил агітації та стандартів інформування під час виборчого процесу, в тому числі, і для онлайн-медіа. Натомість викликом є ситуація із поширювачами, які перебувають поза юрисдикцією, але працюють на українську аудиторію та виборців. Йдеться передусім про платформи спільного доступу до інформації та медіа, які працюють на них. Втілена зараз у медійному законі система «м’якого права», що передбачає комунікацію між регулятором і провайдерами платформ, укладення меморандумів, подання інформації про контентні порушення, наразі не працює.
Олександр Бурмагін назвав можливі напрями руху держави у цьому контексті. Перший варіант – це розробка свого, унікального законодавства, що регулюватиме в тому числі питання агітації на великих цифрових платформах. Проте як забезпечити його виконання техгігантами, які базуються в інших країнах? Другий – імплементувати в національне право стандарти з актів ЄС у цій сфері (DSA, DMA, EMFA). З відкритим питанням, чи будуть вони ефективні без доступу нашої країни-кандидата до механізмів Євросоюзу, які роблять ефективними ці механізми? Останнім може бути спостережний підхід.
Також, за словами Олександра Бурмагіна, залишаються відкритими ще низка питань.
«І, як на мене, першим кроком мало б стати визначення координатора для платформ в Україні, у нас до сих пір немає такого державного органу».
Цей орган, крім іншого, зможе комунікувати з іншими координаторами цифрових платформ у країнах Європейського Союзу, але і потребуватиме фінансів та людських ресурсів, щоб належно виконувати свої повноваження.
Також потребує оновлення Виборчий кодекс. Наразі він не містить жодної згадки про інтернет у частині агітації чи інформаційного забезпечення виборчого процесу. Його потрібно узгодити і з нормами вже нового Закону «Про медіа».
Крім того, українське законодавство не містить визначення «дезінформації» і положень щодо регулювання штучного інтелекту.
«Тобто є цілі ніші, які зараз поза правовим регулюванням», – наголосив Олександр Бурмагін.
Член Національної ради резюмував, що нове регулювання українського онлайн-простору ще не проходило апробацію виборчими процесами, але переконаний, що «це буде значно кращий механізм, ніж було до медійної реформи».
