Як працює Національний комітет України програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» – IFAP – та про закулісся дипломатичного спілкування і сприйняття української позиції країнами світу. А ще про захист культури та мов корінних народів. Про це і багато іншого розповіла очільниця українського національного комітету IFAP, голова Національної ради Ольга Герасим’юк у програмі «Час інтерв’ю» на «Радіо «Культура».
Діяльність Національного комітету України програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх»
Програма ЮНЕСКО «Інформація для всіх» (IFAP) – це платформа для міжнародних дискусій країн-членів ЮНЕСКО з питань політики та управління у сфері інформаційного суспільства, доступу до інформації, можливостей для розвитку комунікацій, розвитку медіа і підтримки медіа, боротьби з дезінформацією тощо. Програму започаткували у 2001 році, а 2024-го в Україні з’явився Національний комітет цієї програми, його очолила голова Національної ради Ольга Герасим’юк.
«Ми зібрали блискучий склад людей, які мають такий експертний досвід, який нам зараз необхідно представити в ЮНЕСКО, завоювати там свої позиції, щоб Україна перестала сприйматися тільки як країна, яку постійно треба підтримувати, а як джерело надзвичайного експертного досвіду».
До цього у ЮНЕСКО багато десятиліть домінувала росія. Але завдяки активності України наших дипломатів обрали до міжурядової ради програми IFAP. Представники Національного комітету увійшли до всіх робочих груп, і своєю роботою вже створюють багато незручностей для росіян.
Захист культури і мов корінних народів
Національний комітет IFAP разом з українськими дипломатами завадив росіянам використати патронат ЮНЕСКО для своєї конференції в Санкт-Петербурзі щодо так званого захисту мов корінних народів.
«Ми доводили, що така спроба – це якраз цинізм вищої проби. Бо росіяни хочуть під гаслом ЮНЕСКО черговою своєю акцією прикрити геноцид малих народів, який вони проводять у себе в росії і у нас, безперечно».
Ще один приклад – конференція у Криму щодо слов’янських мов. ЮНЕСКО зважили на наш протест та вибачилися за повідомлення на сайті про цей захід, пообіцявши наперед бути прискіпливішими до цих дій.
ЮНЕСКО складає мапу життєздатності мов. Так, мовами 12 корінних народів росії можуть говорити менше як 100 осіб. Ще 11 мовами – від 100 до 300 осіб. 20 мов повністю зникли, 22 вважаються такими, що перебувають у критичному стані, 29 – у серйозній небезпеці. Це наслідок їхнього «захисту» корінних мов. За доктриною ООН загибель мови означає втрату ідентичності народу. Ця оцінка ЮНЕСКО вже є. Тепер треба, щоби в організації розуміли, що цю проблему хотіли прикрити словами «під егідою ЮНЕСКО».
«Росія зараз продовжила ту ж політику, яку Сталін робив під час Другої світової війни. Вони кидають сюди «на м’ясо» саме представників північних народів. Тобто це продовження цієї політики, і ми про це говоримо». Такі розмови відкривають партнерам очі на все, що відбувається.
А в Україні 10 мов потрапили на мапу життєздатності мов ЮНЕСКО. Караїмська мова визначена як зникла. У серйозній небезпеці перебувають кримськотатарська, ногайська мови, кримський варіант турецької і мова маріупольських греків. Під загрозою – гагаузька, урумська, а також мова платдейч. Вразливою вважається русинська на Закарпатті. В Україні є закон для захисту кримськотатарської мови, але решта мов також потребують підтримки. У найближчих планах Національного комітету IFAP розпочати роботу на захист та підтримку цих мов.
Закулісся дипломатичного спілкування: сприйняття української позиції країнами-партнерами ЮНЕСКО
ЮНЕСКО є структурою ООН. І всі ті речі, які ми бачимо в ООН і які нас прикро вражають, вони є і в ЮНЕСКО. Однак організація зараз змінюється. Там починають вивчати, як дії росії протирічать цінностям ЮНЕСКО.
Із початком широкомасштабної агресії росії багато колег із різних країн світу переосмислили своє ставлення до цього агресора. Нині позицію України все частіше підтримують країни Африки, Латинської Америки.
Щоби залучити на свою підтримку більше країн, потрібно виявляти взаємний інтерес до інтересів цих країн. Коли ми через свої дії даємо відчути, що розділяємо їхні запити.
Також у розмові:
- книгодрукування в Україні, знищення друкарні у Харкові та допомога ЮНЕСКО українському книговидавництву;
- проєкти Національної ради спільно з українськими та міжнародними організаціями про допомогу українським журналістам повернутися до професії;
- впровадження окремих положень Закону «Про медіа» тощо.
Повну версію інтерв’ю слухайте тут.
