У часи не надто далекі – коли ще не царював інтернет – телебачення, радіо і преса залишалися основними джерелами інформування суспільства. Виходу кожного номера газети чекали. Біля екранів збиралися цілими родинами. Медіа вірили – бо хіба можна вголос казати неправду?
У радянські часи в медіа була монополія на правду. Здобуття незалежності докорінно змінило принципи їх роботи. Вільна думка і вільний голос – зазвучали теми, які десятиліттями були заборонені. Інформаційний сектор пережив свій розвиток та становлення і в формах організації підприємств, і в тематичних спрямуваннях видань, і в різноманітності поглядів та думок, що звучали без остраху.
Усі зміни, що відбувалися у суспільстві і самих редакціях, пам’ятають сторінки газет 35-річної давності, а також збережені в архівах телерадіостанцій сюжети. Вони – безцінне свідчення історії та змін. Вони – носії пам’яті нашого минулого.
Сьогодні, коли російські ракети і бомби нищать усе на своєму шляху, важливо згадати, що медіаархіви також потребують захисту. За роки війни маємо пошкоджених чи знищених 2625 об’єктів культурної інфраструктури. Наші пам’ятки – надбання народу, втілена у форму історична пам’ять. Слово, яке говоритиме навіть через багато десятиліть, – було б лише збережене.
Сучасність винайшла нові способи зберігання інформації, але чимало свідчень історії досі залишаються в оригінальному виді – на папері, а тому є доволі вразливими для зникнення.
Ми зазирнули на шпальти газет і в редакційні матеріали телерадіостанцій, щоби побачити, як головне свято країни звучало у перші роки незалежності нашої держави і які теми мали найбільшу увагу. На щастя, ці архівні матеріали ще цілі. Пам’ятаймо: пам’ять має свою форму, бережімо її.
