Є речі, які об’єднують людей сильніше за кордони й відстані. Для українців одна з них мова. Вона зберігає пам’ять, передає досвід поколінь і допомагає нам впізнавати одне одного навіть за тисячі кілометрів від дому.
Українська пережила століття заборон і витіснення з публічного життя театрів, книгарень, освіти, науки. Її намагалися звести до «домашнього наріччя», але вона стала мовою літератури, культури, державності й свободи.
Сьогодні українська звучить на різних континентах – у Метрополітен-опера, Ковент-Гардені, Сіднейській опері, Муніципальному театрі Сан-Паулу, концертному залі ПНК у Токіо, на Марсовому полі. Це не лише знак підтримки України, а свідчення того, що українська стала – частиною світового культурного простору.
Мова живе тоді, коли нею говорять, пишуть, сперечаються, створюють нові сенси. Вона змінюється разом із суспільством і допомагає нам орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі. Саме тому невипадково День української писемності та мови збігається з Тижнем медіаграмотності: уміння точно висловлюватися, розуміти зміст повідомлень і критично оцінювати інформацію сьогодні є не менш важливими, ніж уміння писати без помилок.
За традицією 27 жовтня українці в різних куточках світу збираються, щоб написати Всеукраїнський радіодиктант національної єдності не стільки для перевірки знань, скільки для відчуття спільності. Колектив Національної ради також долучився до написання диктанту.
